4. Який він, цар звірів?

Слоненята заклякли від страху. Шіна тремтіла від кінчика хобота і навіть хвіст дрижав – вона вперше в житті почула так близько ревіння лева. Туп-туп злякався не менше, але в нього нарешті прокинувся той внутрішній сміливець та шукач пригод, який доставив багато неприємних моментів батькам, коли блукали саваною.

– Твій тато казав, що з цього урвища неможливо видертися. – заспокоював подругу Туп-туп, хоча в самого ноги були ватяні та важкі від страху. Він підійшов до подруги, взяв хоботом її хобот, та обережно почав відводити від провалля.

– Я його бачила – видихнула нарешті Шіна. – Я бачила, як він ревів. В нього такі велетенські ікла. І така здоровенна… бездонна… чорна пащека.

– То ти кажеш, що з провалля не можливо вибратися?

– Так, швидше всього лев в смертельній пастці. – Туп-туп подивився собі під ноги, щоб не показувати, що йому стало шкода хижака.

– Хочу ще подивитись на лева. – її очі заблищали з цікавості. – Мені дуже страшно, але такої нагоди більше не буде.

– Я також. Але давай спершу відійдемо трохи. Якщо він не вистрибне і не побіжить за нами, то щось придумаємо.

Слоненята, відійшли аж до першої скелі, що стирчала з землі, і зупинились, пильно спостерігаючи за краєм провалля. Лев так і не виліз.

– Ходімо. – Сказав Туп-туп по-змовницьки пошепки. – Обійдемо з підвітряної сторони.

Слоненята пішли до провалля і про всілякий випадок взяли дуже широке коло.

– Туп-тупе, ти помітив? – запитала схвильовано Шіна

– Що земля опускається? Так помітив. Але ж якби тут був вихід, то ми б вже добігли до нашого стада, утікаючи від лева. Якщо взагалі втекли.

Слоненята сповільнились, Туп-туп нервував з кожним кроком все більше. Йому навіть хотілось облишити цю витівку. Озирнувся, і побачив, що вони спустились більше ніж він собі уявляв. Шіна раптово завмерла і прошипіла самим хоботом.

– Не має виходу, кажеш?

Перед ними на віддалі лежав величезний лев. Його грива була брудна, та позбивалась в велетенські ковтуни. Туп-туп побачив, що з того боку, звідки підійшли спершу, справді була стрімка вертикальна стіна, по якій неможливо було ані видертися, ані спуститися. Але з цього боку, де вони були зараз вхід до урвища був пологим та рівним – між ними та левом не було ані камінчика, ані маленької ямки, щоб заховатись. Туп пригадав слова батька Шіни, і перше що спало йому на думку, що той їх нахабно обманув. Не зрозуміло лише навіщо. Або ж він ніколи тут не був, або він не хотів, щоб слоненята спускались сюди. Але яка вже різниця.

Туп-туп та Шіна боялись навіть подих зробити, не те що поговорити. Лев лежав до них спиною, і наче спав. Але він міг прокинутися будь-якої миті.

Туп-туп згодом торкнувся до плеча подруги хоботом, та ледь помітно показав у той бік звідки вони прийшли, мовляв, “подивились і досить! Слід і шану знати”. Шіна кивнула. Але не поспішала. Їй було неймовірно страшно, але цікавість перемогла: хіба випаде ще нагода ось так порозглядати справжнього живого лева? І ось його кудлата брудна голова піднялась з лап, і лев пронизливо подивився прямісінько на слоненят. Все. Тепер вони не встигнуть втекти.

Слоненята зірвались з місця одночасно. Але через хвилину Туп-туп зупинився і сказав.

– Зачекай, з цим левом щось точно не так.

– Те що в нього брудна та закудлана грива, ще не говорить, що з ним щось не те.

– Та ні, в нього ж одні ребра стирчать? Я ще ніколи не бачив нікого на стільки худого.

– От він якраз зараз розвернеться, підійде, і поправить свою худобу. Можеш навіть спробувати запропонувати йому з’їсти ту лапу, яка, на твою думку, буде більше корисною для його надміру схудлого організму.

– Я не це мав на увазі – запротестував в Туп-туп.

– Я бачила його іклиська. Повір, ти навіть зрозуміти нічого не встигнеш.

– Шіно, я думаю, що він чув нас на горі. Але і кроку не зробив. Це є не добре. Можливо він поранений і йому потрібна допомога.

В Шіни від здивування очі збільшились майже вдвічі.

– Що я чую. Навіть не думала, що ти серйозно сприймеш мою пропозицію згодувати одну лапу леву.

– Піднімімось на гору та запитаємо. А раптом він помирає. – сказав Туп-туп. Та у відповідь почув лише бурчання про велику кістку ноги, зубочистку, лев’ячі ікла, та повну відсутність здорового глузду в голові Туп-тупа.

Раптом від стінок урвища відбився грім. Так здалось слоненятам. Насправді то засміявся лев.