1. Знайомство з Шіною

В одній родині африканських слонів жив маленький слоник. Батьки назвали його Туп-тупом, бо він тупав наче дорослий слон. Туп-туп ріс звичайним сірим слоненям з цупкими круглими лапами, з коротким хвостиком та великими вухами. Але мав одну ваду, через яку батьки дуже хвилювались за сина.

– Бідний наш Туп-туп. І в кого він вдався, що народився з фіолетовим хоботом? – бідкалась мама Урзула.

– На мої слонячій пам’яті я жодного такого слона не знаю. А пам’ять в мене дуууже гарна. – сумним, глибоким басом, відповів їй тато Отум.

– В мене колись була біленька родима пляма на шиї. Мої батьки сказали, що переросту. Так і сталось. Я стала дорослою і пляма зникла. Можливо, коли Туп-туп підросте його хобот теж стане нормальним? – з надією в голосі сказала мама. Тато нічого не відповів, адже родима пляма Урзули нікуди не ділась. Просто його дружина виросла дуже високою. Тому її видовжену білу родиму пляму, наче стебло, бачив лише він, бо він був трохи вищим. Тим часом Туп-туп бігав довкола мами й тата й не особливо слухав, про що вони говорять. Він наздоганяв метеликів, щоб знайти на їхніх крильцях такий самий красивий фіолетовий колір, який мав його хобот. Він підбіг до батьків на останній фразі мами. Він уважно подивився на свій хобот, не розуміючи, чому мама вважає, що він ще має стати нормальним.

– Скоро потрібно повертатись до інших слонів, бо засуха близько. -- сказав Отум

– Так. Потрібно повертатись. – погодилась мама вже з розпачем. Вона не могла уявити, як покаже своє дитинча іншим слонам. Туп-тупа вчили, що не гоже втручатись в розмову дорослих, навіть мами й тата. Але він все ж не втерпів і сказав без запрошення:

– Мамо, тато, якщо ви не хочете до інших слонів, то не треба. Залишимось самі. Нам же так гарно разом.

– Ех, сину, сину! – зітхнула мама Слониха, та розвернулась, щоб Туп-туп не бачив її сліз. – Тату, що ж не так, що ви так засмутились. Невже це все через мене? Тут вже не витримав тато. Він також розвернувся за мамою та тихо заплакав, обійнявши її.

Після тієї розмови родину Туп-тупа, наче підмінили. Отум з Урзулою постійно мовчали, а Туп-тупові зовсім не хотілось ані гратись, ані бігати. І їло слоненя знехотя та через раз. Вони ще кілька днів ходила безмежною саванною, але соковитої зеленої трави стало занадто мало, щоб їм трьом наїдатись досхочу. Настав час повертатись до озера Вікторії, де розкинулись велетенські пасовиська. Там було вдосталь їжі та води. Адже це гігантське озеро ніколи не пересихало під час літньої засухи. Саме тому туди сходились усі-усі звірі з саван. Крім слонів, туди збігались нескінченні стада антилоп та зебр, усі птахи, і, на жаль, хижаки також збирались на берегах озера.

Туп-туп йшов за батьками з низько опущеною головою та повислими вухами, або ж втікав далеко вперед, але – не поруч з ними. Та ось, нарешті, на третій день мандрівки, вони підійшли зовсім близько до пасовиськ біля озера, де вже давно згуртувались решта слонів. Лише ноги Туп-тупа відчули тремтіння землі від кроків його родичів він забув про усі негаразди. Туп-туп помчав на пагорб з-за якого він відчував вібрацію землі від тупотіння безлічі гігантських ніг та чув могутнє сурмління. Туп-туп, не зупиняючись, озирнувся на батьків, щоб подивитись чи ті за нього не хвилюються, але вони ледь сунулись над пересохлою травою і дивились лише собі під ноги. Він зіткнувся зі слоненям дівчинкою і вони обоє впали на землю.

– Що в тебе з хоботом? – відразу запитала вона, після того, як підвелась.

– А що з ним не так? – запитав Туп-туп, замість того, щоб чемно попросити вибачення.

 – Нічого. Він просто фіолетовий, а я слонів з такими хоботами ще не бачила. – дівчинка з цікавістю розглядала свого нового знайомого.

– Це погано? – запитав Туп-туп з щирим не розумінням.

– Та ні, просто він в тебе дуже цікавий. Колір наче в однієї з квітів в джунглях. Туп-туп відразу нагострив свої вуха.

– Ти була в джунглях? – запитав він.

– Особисто я не була, але мій тато був. Він колись служив в людей, і ходив з ними ламати дрова. Але він не Африканський слон, а Індійський слон. Його спершу забрали в зоопарк в Європі, а потім вирішили відпустити на волю. Люди там щось наплутали, чи як, але його висадили в Африці. Хоча мені здається що тато так сказав, щоб я не хвилювалась. Я думаю що корабель потонув і його викинуло на берег Африки.

– Ова, співчуваю – сказав Туп-туп.

– Я Шіна, мене так батько назвав – представилась дівчинка.

– А я Туп-туп. Мама з татом мене разом називали.

Їх перервали інші слоненята, які саме підбігли.

– Ха! Дивіться! В нього фіолетовий хобот – почали викрикувати слоненята. А особливо голосно кричав один слоник, в якого вже почали прорізатись бивні. Він точно був найстаршим. Але вони якось дивно тримались осторонь.

Саме в цю мить до зграйки дітей підійшли батьки Туп-тупа. Батько як побачив, що в його сина непереливки, забув про усі переживання і хотів був кинутись захищати Туп-тупа, але мати його зупинила. Її велетенське материнське серце щось передчувало і вона сказала тихо до свого чоловіка -– Дивись!

Отум послухав Урзулу. Він побачив, що його син стоїть на широко розставлених лапах, готовий будь-якої миті кинутись на інших слоненят. Але його більше здивувало, що Туп-туп був не один, поруч з ним стояла дівчинка. І вона підняла високо хобота та гучно прокричала

– Нічого заздрити! Ви всі однакові та не цікаві, а ось у Туп-тупа фіолетовий хобот, і я б собі хотіла такий самий. А хто його зачепить, матиме справу зі мною. – її крик перекриваючи гомін не лише дітей, але й усіх дорослих слонів довкола. Після цієї заяви усі слоненята розбрелись хто куди. Бо нікому не хотілось мати справи зі забійкуватою Шіною – спадкоємицею індійського мудреця. А батьки здивовано поглядали на Туп-тупа та його нову подругу і навіть не помітили, як синхронно видихнули. У їхнього сина з’явилась подруга, але мамі вона відразу не сподобалась.