Маленькі чаклунки

Жив-був у самому серці Києва, на двадцять третьому поверсі сучасної багатоповерхівки, де з вікон відкривався неймовірний краєвид на Дніпро та золоті бані соборів, один дуже незвичайний рід. Тут мешкала сім’я чарівників. Тато Степан працював у Департаменті магічного транспорту (простіше кажучи, відповідав за те, щоб летючі мітли не збивали київські каштани), а мама Оксана була відомою відьмою-зельєваркою.
І росли у них дві донечки-пустунки — Олеся та Ксеня.
Дівчатка були ще зовсім маленькими, і до вступу в омріяну Академію Магії їм залишалося кілька років. Проте матуся Оксана так сильно любила і балувала своїх крихіток, що потай від тата навчила їх багатьох стандартних заклинань. Дівчатка вже легко могли запалити вогник на кінчику пальця, змусити ляльок танцювати гопак або одним помахом руки зібрати розкидані цукерки.
Мама була зовсім не проти таких веселощів, але в їхньому домі існувало два залізних, непорушних правила:
1. **Ніколи не чаклувати при маґлах** (звичайних людях). Сусіди з 22-го поверху й так підозріло дивилися на їхню квартиру, коли з вентиляції пахло фіалками та зоряним пилом.
2. **У п’ятницю чаклувати категорично заборонено!**
П’ятниця в усьому магічному світі була «Днем без чар». Саме в цей день Міністерство Магії увімкнуло свої найчутливіші локатори й відстежувало найменші сплески чарівної енергії. Покарання за порушення було страшним — цілий рік повної заборони на магію. А для відьми позбутися чарів на рік — це все одно, що звичайній дитині залишитися без інтернету й солодощів одночасно!
Олеся та Ксеня п’ятницю просто терпіти не могли. Адже вони були тими ще розбишаками: цілими днями ганяли по кімнатах, будували фортеці з подушок, малювали на шпалерах живими фарбами й розкидали іграшки так, що підлоги не було видно. Але щовечора, перед приходом батьків, вони легенько змахували тонкими паличками, шепотіли: *«Оп-ля-ля, чистота!»* — і за секунду їхня квартира сяяла, наче щойно з малюнка в журналі про дизайн.
Та одного разу мама Оксана поїхала у термінове відрядження на Закарпаття — збирати рідкісні підсніжники для весняного зілля. Тато Степан затримався на нічному чергуванні в Міністерстві. Дівчатка залишилися вдома самі.
Це був четвер. Свобода! Олеся та Ксеня влаштували справжній грандіозний безлад. Вони витягли всі м’які іграшки, розсипали три коробки конструктора Lego, влаштували бій подушками, від якого по всій вітальні літало пір’я, і навіть спробували спекти магічний пиріг, через що вся кухня була припорошена борошном, наче снігом.
Вони так загралися, що втома зморила пустунок аж далеко за північ. Вони впали на ліжко прямо в одязі й миттєво заснули, думаючи: *«Нічого, прокинемось і приберемо за секунду...»*
Ранком Олеся першою розплющила очі від яскравого сонячного проміння. Вона солодко потягнулася, поглянула на купу пір’я та іграшок на підлозі й автоматично підняла руку, щоб клацнути пальцями й запустити заклинання прибирання.
Аж раптом її погляд упав на великий настінний календар у формі сови. Сова кліпала очима, а на її животику світилася велика червона літера: **«П’ЯТНИЦЯ»**.
— Ксеню! Прокидайся! — злякано закричала Олеся, штурхаючи сестру. — У нас біда!
Ксеня підскочила, протираючи очі:
— Що таке? Щось горить?
— Гірше! Сьогодні п’ятниця! Мама повертається об одинадцятій ранку, а на календарі вже дев’ята!
Дівчатка завмерли посеред кімнати, яка нагадувала поле бою. Чаклувати не можна — локатори Міністерства Магії зразу засічуть сплеск, і прощавай магія на цілий рік. Це означало лише одне.
— Прибирати доведеться... як маґли, — з жахом прошепотіла Ксеня, дивлячись на свої маленькі долоньки. — Руками!
Дві маленькі чародійки, які ні разу в житті не тримали справжнього віника, зрозуміли: настав час для найбільшого випробування у їхньому житті.
Вони кинулися до шафи. Замість чарівних паличок Олеся взяла в руки швабру, яка здалася їй важкою, наче лицарський меч, а Ксеня озброїлася великою ганчіркою.
— Так, я збираю Lego, а ти згрібай пір’я! — скомандувала старша Олеся.
Робота кипіла. Виявилося, що збирати конструктор руками — це неймовірно довго! Кожна деталька наче тікала від них. А пір’я від подушок від будь-якого подиху розліталося в різні боки, і Ксені довелося буквально повзати на колінах, ловлячи кожну пушинку.
На кухні на них чекав справжній жах — застигле тісто і пил із борошна.
— Ой, мої ручки втомилися, — плакала Ксеня, відтираючи стіл. — Магією це було б «вжух» — і все!
— Не скигли, Ксюшо, тремо сильніше, бо мама вже близько! — підбадьорювала сестру Олеся, хоча у самої на лобі виступили крапельки поту, а щока була вимазана сажею.
Вони мили, підмітали, складали й протирали. Годинник невблаганно цокав: *тік-так, тік-так*. Стрілки наближалися до одинадцятої. Дівчатка працювали так завзято, як ніколи в житті. Вони навчилися правильно викручувати ганчірку (виявляється, це ціле мистецтво!) і зрозуміли, що якщо складати іграшки акуратно, то вони займають набагато менше місця.
О 10:55 квартира була доведена до ладу. Не за допомогою магії, а завдяки чотирьом маленьким, працьовитим ручкам. Втомлені, з розпатланим волоссям, дівчатка впали на диван саме тоді, коли в замку повернувся ключ.
Двері відчинилися, і до коридору зайшла мама Оксана, тримаючи в руках кошик із карпатськими травами. Вона підозріло оглянула ідеальну чистоту, потім подивилася на захеканих, замурзаних донечок і на відро зі шваброю, яке вони навіть не встигли сховати.
Мама все зрозуміла. На її обличчі з’явилася тепла, хитра посмішка. Вона підійшла, обняла своїх маленьких відьомок і тихо прошепотіла:
— Ну що, мої помічниці? Виявляється, найбільша магія схована не в паличках, а у вашому працьовитому серці.
З того дня Олеся та Ксеня більше не боялися п’ятниці. Вони зрозуміли, що зробити світ чистішим і красивішим можна й без чарівних заклинань — варто лише щиро захотіти й дружно взятися до роботи.