Казка про неслухняне ведмежа та зимовий сон

## **Казка про неслухняне ведмежа та зимовий сон**
Жила-була у густому, затишному лісі сім’я ведмедів. Тато-ведмідь був справжнім господарем, а мама-ведмедиця — найдобрішою в світі. Того літа у них з’явилося троє малят: серйозний **Микита**, ніжна **Олеся** та непосидючий **Мишко**.
Ціле літо ведмежата бавилися на сонячних галявинах, збирали солодку малину та ловили рибу в прохолодній річці. Але Мишко завжди був особливим — йому все хотілося знати, що там, за сусіднім пагорбом. Він постійно втікав від мами, норовив залізти у найгустіші хащі, і мамі-ведмедиці часто доводилося шукати свого малого мандрівника.
### **Час до сну**
Коли листя на деревах стало золотим, а ранками почав з’являтися іній, мама-ведмедиця покликала дітей:
— Любі мої, ліс лягає відпочивати, і нам час. Зима — це час довгих снів.
Вона дбайливо облаштувала берліг: наносила м’якого моху, сухої трави та запашних соснових гілок. Вийшла найтепліша лежанка у світі. Мама вклала малят, обійняла їх своїми великими лапами, і незабаром Микита та Олеся вже сопели, бачачи сни про сонячне літо.
### **Неспокійна ніч Мишка**
Але Мишкові не спалося. Посеред зими він розплющив очі. У берлозі було темно й тихо.
— Мамо, я хочу їсти! — заканючив він, штовхаючи ведмедицю в бік. — Мамо, мені сумно, давай пограємо!
Мама-ведмедиця спросоння тихо відповіла:
— Спи, малюку. Надворі лютий мороз і зовсім немає їжі. Сили треба берегти до весни. Притиснися до мене і засинай...
Мишко вдав, що заснув. Але як тільки подих мами став рівним і глибоким, він обережно вибрався з-під теплого боку, навшпиньках пройшов до виходу і виштовхнув снігову затулку.
### **Холодна самотність**
Надворі було неймовірно гарно, але страшно холодно. Сніг рипів під маленькими лапами, вітер кусав за вуха. Мишко спочатку зрадів: "Ого, скільки цукру нападало!". Але "цукор" виявився крижаним і зовсім не солодким.
Він ішов годину, другу... Йому хотілося знайти хоч якусь ягідку, але все було сховане під глибокими кучугурами. Мишко змерз так, що лапки почали дрижати.
— Повернуся я краще до мами, — прошепотів він.
Але коли він озирнувся, то зрозумів жахливу річ: хуртовина вже давно замела його сліди. Куди йти? Де дім? Ліс, такий привітний влітку, став чужим і білим. Ведмежа забилося під стару ялину, згорнулося калачиком і гірко заплакало.
### **Пробудження та порятунок**
Тим часом у берлозі мама-ведмедиця миттєво відчула холод, що просочився крізь відчинений вхід. Вона прокинулася і побачила порожнє місце. Серце її стиснулося від тривоги.
— Мишко! — гукнула вона, але відповіддю була лише тиша.
Мама вискочила назовні. Вона не зважала на мороз, її вела любов. Ведмедиця почала голосно кликати сина, і її могутній голос рознісся лісом. Малий Мишко, що вже майже заснув небезпечним холодним сном під ялиною, почув рідний голос.
— Я тут, мамо! — пискнув він.
Мама знайшла його, підхопила лапами, зігріла своїм теплом і швидко понесла назад до теплого барлога.
### **Урок на все життя**
Коли вони повернулися, Мишко ще довго не міг зігрітися. Мама не сварила його, вона лише міцно притиснула його до себе.
— Тепер ти розумієш, синку? — тихо запитала вона. — Мама каже вкладатися спати не тому, що хоче припинити ігри, а тому, що дбає про твоє життя.
Мишко витер сльози, притулився до братика Микити та сестрички Олесі й нарешті відчув, як солодкий сон забирає його. Тепер він точно знав: всьому свій час, а маму треба слухати завжди. І спали вони міцно аж до самого квітня, поки перші проліски не постукали у їхні двері.