1. Мур починався з грудочки тепла в животику…
Він підіймався в лапки, у вушка,
і тихо шепотів сну:
— Я вже тут.
2. Вусик хитнувся —
і на нього сів сончик.
Він був легкий, як пір’їнка,
і ніс казку з-під подушки.
3. У чашці було не молоко,,
а сон — запашний, теплий,
із ванільною хмаринкою зверху.
Кошеня сьорбнуло — і світ став м’якшим.
4. У коробці, де спав котик,
завжди світилось щось срібне.
То був місяць,
який приходив тільки до нього.
5. Пір’їнка сіла котику на лапку й зашепотіла:
— Хочеш казку? Я знаю лише одну — про тебе.
І вся ніч перетворилася на цю одну, єдину казочку.
6. Сни несли котика вгору, на саму зірку.
Там було маленьке ліжечко, тепла ковдра й шепіт:
— Засинай, малий мандрівнику.
7. У кожному сні був інший котик —
такий самий, тільки трохи м’якший.
І він завжди спав.
Бо сни були в нього — вдома.
8. Один сончик довго шукав, куди йому піти.
І раптом побачив клубочок — сплячого котика.
— Я залишусь тут. Це і є мій сон.
9. Іноді сни не приходять одразу.
Спочатку з’являється шепіт — теплий, невидимий.
А тоді — мур, обійми, світло.
І ти вже спиш.
10. Коли ніч тихо вкриває ліс,
в повітрі лунає один-єдиний звук:
— Пік.
І всі котики розуміють:
час спати.