МИШЕНЯ НА ІМ'Я РОЗУМНИК

Жило в одному лісі маленьке мишеня: вушка круглі, носик гострий, хвостик спритний, а звали його всі просто - Розумник. Може здатися, що ім'я це почесне та гордовите, але насправді дуже багато залежить від того, як саме його промовляти.

Мишеня ж таке прізвисько зовсім не тішило, а все тому, що ні дня не проходило без глузувань.

 «Гей, Розумнику, що ти там все читаєш, скоро зовсім говорити розучишся зі своїми книгами» - кричали сороки регочучи.

«Ох, який ти нудний, Розумнику, з цими своїми науками» - насміхалися його друзі.

Хіба їм не цікаво, як влаштований цей світ? Хіба не хочеться дізнатися, чому трава зелена і звідки в небі з'являються хмари? - дивувалося мишеня, і з ще більшим інтересом починало розглядати все навколо, від самого маленького камінця до величезних дерев-велетнів. І в моменти нових відкриттів насмішки здавались йому дрібницею, а всі образи просто забувалося. Мабуть, так би все далі й було, якби одного разу не трапилась у лісі страшна буря.

Всю ніч гримів грім і тремтіла земля. Дерева гойдалися, порипуючи під різкими поривами вітру, що зривав листя і ламав гілки з таким страшним гуркотом, що звірі поховалися по своїх домівках, перечікуючи негоду. А на ранок з'ясувалося, що трапилася страшна біда: на будиночок ящірки, улюблениці всіх лісових жителів, упало величезне дерево. Та так, що ніяк їй з цієї пастки не вибратися.

Зібралися звірі, почали намагатися зрушити стовбур, але нічого в них не виходило. Всі допомагали: і лисиці, і вовки… Синиці навіть привели на допомогу силача ведмедя, але ось невдача - не рухається дерево.

Як бути звірам? Хто ж допоможе їм врятувати подругу?

Тут вийшло вперед мишеня і каже: "Я допоможу!"

- Та чим ти допоможеш? – здивувалися звірі. - Навіть ведмідь дерево ні підняти, ні зрушити не зміг, а ти зовсім малий і слабкий. Дурниці це все! Не заважай!

- Може, я малий і слабкий, але я знаю, що треба зробити!

Подивилися на нього звірі, засумнівалися, але робити нічого, вирішили вислухати, а раптом справді щось вийде? Всі інші варіанти перепробували, а допомоги чекати більше нема звідки.

- Гаразд – відповідають неохоче – кажи, як нам бути.

- Принесіть сюди дерево тонке але міцне і два камені з ящірку розміром.

Здивувалися звірі, однак завдання виконали. Притягли колоду та каміння, захекались, дивляться на Розумника невдоволено, але слухають.

А мишеня тим часом підбігло до дерева, що впало, підрив невелику ямку під стовбуром і кричить ведмедеві: «Ставте колоду одним кінцем під дерево, а посередині на камінь покладіть» - і першим побіг допомагати.

Лежить колода на камені немов гойдалка, одним кінцем у дерево-пастку упирається.

Ось навалилися звірі разом на колоду, і дерево миттю почало підніматися. Звірі від радості мало не застрибали, але Розумник їх зупинив, і перш ніж колоду відпустили, підкотив камінь під дерево, щоб прохід до будиночка залишався. Ось тут звірі видихнули з полегшенням і щасливо загомоніли, зустрічаючи врятовану з полону ящірку.

- Як же ти це вигадав, ось диво! Дякуємо тобі! - повторювали звірі, здивовано ніби вперше розглядаючи мишеня.

- Оце ти справжній Розумник, оце молодець!

А мишеня на це тільки посміхалося. Тепер воно точно знає: бути сильним добре, бути розумним краще вдвічі. Але головна сила все ж таки в доброті, адже поодинці б ні в кого нічого не вийшло.