РОЗДІЛ 20 - Затишшя перед бурею чи вогненний фенікс.

Вже тиждень минув, як Фініст із Ядвігою у свій будиночок у Заповідному лісі повернулися.

Наче тиша та гладь, заспокоїлося все, своєю чергою потекло, та тільки Ядвіга все одно неспокійна була, питань багато невирішених залишилося. Потрібно Моргану промацати, а ще непогано б розібратися, хто ж друга учениця друїда була. Не вірила Ядвіга, що з загибеллю Алікера все припиниться, була в неї думка, що друїд насправді лише маріонеткою був. Але ж обов'язків хранительки Заповідного лісу ніхто не скасовував, треба й доглядати за ним, а не тільки в пошуках метафоричних ворогів бігати. А ще ліс шумів, про стару хащу нагадував, куди вона дорогу закрила, зачарувала, треба було б і туди навідатися. Та ось не хочеться, боляче спогади тяжкі, саме там будинок Ольги колись стояв. Їй тоді його з землею зрівняти довелося, а місце від людських очей приховати, та звірів звідти відвадити, щоб воно очиститися встигло. Просочилося воно болем, страхом і чорним чаклунством. Не хочеться, але треба йти, ось вибере момент, навідається, подивиться, що до чого. Непросто так ліс шепоче і кличе.

Головне зараз вухо гостро тримати, не розслаблятися. Але з цим якраз гаразд усе було. Кощій поки що ремонт його замку повним ходом йшов, практично у князя воронів Ніла жити залишився, все його бібліотеку досліджував, Тритон свої кордони виставив, та до морської стихії прислухався. Тугарін з Гориничем дурнем мучитися перестали і на зв'язок періодично виходили. Василь хоч і зайнятий був, стосунки вибудовував зі своєю справжньою парою, він її вже у свою вотчину забрати встиг, але, як і обіцяв, брав активну участь у навчанні Фініста. Полоз із Оленою помирилися, Морівна в них поки що залишалася за дітьми, доглядала. До Ядвіги навіть слух дійшов, що Мерлін зачастив до озера, яке неподалік боліт розташовувалося. Навіть рибка Золота навідувалася, подякувала Ядвігу. Вони з Фетькою поки вирішили у Тритона пожити, тому дивно було на царство морське подивитися. Та тільки Золота чудово розуміла, що рано чи пізно нареченого її назад на сушу потягне до його саду. Не зможе маг землі, навіть слабкий без неї обійтись, тому активно готувалася до життя на березі, навіть місце наглядала, де будинок збудувати, щоб і море недалеко було.

Фініст щодня на кілька годин до Полоза вирушав, самостійно портали вже відкривав. Та й вогонь він свій під контроль узяти зміг, швидко вчився, вбираючи знання як губка, проблеми лише з оборотом були. Не виходило у Фініста обернутися, вчителі його з цього приводу не засмучувалися, час прийде все само собою вийде, але тренуватися потрібно. Поки вчився, встиг міцну дружбу завести з Полозом, Кощеєм та князем перевертнів Василем. З Тугарином і Гориничем вони перетиналися, але ті зараз своїми проблемами поглинені були, отже спілкування поверхово, лише до перекидання парою фраз і рукостисканням закінчувалося, але проблема з-поміж них виникла.

Взагалі, по-хорошому можна було вже Фініста з Кощем до його справжнього батька Ніла відпустити, але тут не тільки Ядвіга зволікала, сам він теж не поспішав відвідати батька.

Ядвіга потім наступного дня розповіла йому все і про матір, і про батька — справжнього, про всю історію, яка з його батьками трапилася, та яку роль у цьому Гвідон зіграв.

Сприйняв інформацію Фініст спокійно, не кинувся відразу з розбірками до батька, хоч мати йому дуже хотілося побачити, але він підтримав рішення Ядвіги. Жінку з цього стану виводити потрібно поступово, готуючи, тому що стрес їй і так забезпечений.

Іти знайомитися з батьком він поки не хотів, спочатку зло затаїв, та Ядвізі вдалося його заспокоїти.

- Перестань, Фіністе, - Яда притулилася до похмурого чоловіка, обхопила його руками, та в щоку поцілувала.

Він стояв неподалік їхньої хати, заклавши руки за спину, вилиці напружені, погляд у небо спрямований, у свої думки глибоко поринув. Видно, що на душі в нього кішки шкребуть.

Та тільки варто було Ядвізі поруч опинитися, потеплішав одразу, у відповідь теж обійняв, у щоку поцілував і носом у її волоссі заплутався, вдихаючи такий рідний і приємний запах.

- Як ти смачно пахнеш, - прошепотів він їй на вухо.

- У тебе просто всі органи почуттів загострилися, - посміхнулася берегиня.

- Ні, ти й раніше так пахла, - похитав він головою, посміхнувся. - Просто раніше я не міг до тебе ось так вільно торкатися, - погладив кінчиками пальців її губи. - І щиро кажучи, думав, що й не з'явиться у мене такого права ніколи.

- Між нами все практично відразу визначилося, - посміхнулася Ядвіга, - просто обом потрібно було трохи часу, щоб це зрозуміти та усвідомити. Ну а як усвідомили, то сенс був один одного довше мучити? Ти краще скажи, що за думки бродять у твоїй голові? Чого сумуєш так? Мати жива, на ноги ми її поставимо. Гвідон несправжній батько, ну так ні ти, ні він один одного не сприймали раніше як рідних людей. Іван тебе братом своїм не рахував, а Василиса... - помовчавши Ядвіга продовжила. - Вона раніше до тебе добре ставилася і зараз не перестане, будеш їй названим братом. Та й батько рідний у тебе з'явився, який хоче познайомитись, чого навчити. Хіба ж погано?

- Складно для мене, - важко зітхнув Фініст. - Якби тебе поряд не було, вже б дурниць накоїв, - подивився на неї кохаючи і рукою по спині погладив, до себе щільніше притиснув. - Я розумом розумію, що непроста у них ситуація складалася, а ось емоції під контроль взяти не можу і бажання бачитися з людиною, яка мене матері позбавила, та й її в такий стан загнав у мене немає. А ось бажання дати йому в морду є.