РОЗДІЛ 14 – Будинок, милий мій будинок.

Від моря-океану додому Ядвіга тільки до вечора встигла повернутись. Вдома було все занадто підозріло спокійно та тихо. Симон змирився з новим забарвленням своєї шерсті, більше не просив повернути їй благородний чорний колір, був ситий і до непристойності задоволений. Але вдруге ризикувати лускою, Ядвіга не ризикнула, так і залишила її у своїй сумці, а сумку тримала при собі.

На печі стояв повний казанок запашної каші заправленої вершками та спеціями, а поряд з ним сковорода повна смаженої риби, вся ця смакота чекала приходу господині. Фініста в хаті не було, він у підвалі порядки наводив, саме  звідти грюкання та стукання долинало. 

- Симон, поки мене не було, все спокійно? Не сварилися з Фіністом? - Ядвіга сумку в свою кімнату вирішила віднести, а там, на верхню полицю закинула, та магічний бар'єр зразу поставила від особливо страждаючих на цікавість фамільярів.

Помітивши, яким задумливим поглядом проводив сумку Симон, блимаючи очима, Яда примружилася.

- Навіть не думай! - суворо сказала вона. – Усю шерсть виведу, будеш лисим ходити, так і знай. Або з тебе луску начаклую.

- А що я? - одразу образився кіт та позадкував трохи.

- А ти на сумку з лускою витріщаєшся! - хмикнула Ядвіга. - Он риби смаженої скільки, та пика у тебе дуже задоволена, сита! Тобі що мало?

- Так, та риба не чарівна, - зітхнув тяжко кіт покосившись на сковорідку.

- А ця луска чарівна, та вона потрібна щоб людину зі сну забуття вивести, а не нагодувати жадібну утробу фамільяра, - зітхнула Ядвіга. - Ти он і так скоро у двері пролазити насилу зможеш. Не кіт уже, а ціла рись. Мишу зловив?

- Ну, так одразу про це говорити треба було, я не знав, навіщо тобі луска, - опустив винувато кіт очі додолу. А тоді розвернувся і з кімнати вибіг, кинувши через плече. - Що ти до цієї мишки причепилася? Слухай, а може, краще, ти Фіністу таке завдання даси? Думаю, він і мишу легко впіймати зможе, навіщо такими дрібницями фамільяра загружати?

- Зовсім страх втратив? - вийшла слідом за ним Ядвіга. - Риба звідки?

- Її Фініст приніс, у нього і питай, - кіт на стілець застрибнув, на ньому ліг відпочивати. – Зауваж, притягнув зразу два відра повнісенькі до країв. Частину він зразу приготував. До речі, я куштував, готує він смачно, от бачиш навіть не отруївся, а іншу частину сіллю посипав та у підвал зніс. Ось там чогось застряг, перекладає там все з місця на місце, ще дошки туди тягав, полки майструє. Я бігав за ним, проконтролював, що робить, тільки там запорошено, брудно дуже. От тому довго з ним не сидів, сюди прибіг, а тут і ти повернулася. Бачиш який я молодець?!

- Цікаво, - задумливо простягла Ядвіга.

Та на вулицю вийшла, хотіла зразу в підвал спуститися, подивитись, що за порядки Фініст там наводить, заразом його побачити і попередити, що в ліс піде на пару годин за папороттю. Та до підвалу дійти так і не встигла, почула тихий свист з боку колодязя. Обернулася, а звідти нервово Антип виглядає, на всі боки оглядається і їй рукою маше, щоб ближче підійшла. Блідий, нервовий, мабуть водяний боявся чогось.

- Антипе, я тебе в гості не запрошувала. Щось ти зачастив у моїй криниці плавати. Я між іншим воду звідти беру, щоб пити, а після того, як там твій хвіст бовтався, пити її я не зможу, гидко. Я після минулого твого візиту близько години витратила, щоб криницю знезаразити, тепер, що знову? - підійшла ближче Ядвіга уперши руки у бока. - Хочеш ще раз довкола землі пробігтися?

А коли водяного зблизька побачила, та краще розглянула, аж присвиснула. Краса! У Антипа знатний фінгал налився під оком. Великий такий, усіма кольорами веселки грає, а ще ніс зламаний. Вона на борт колодязя присіла, підняла голову Антіпа, в різні боки покрутила, ніс роздивляючись.

- О як! То як же тебе згараздило? Русалки не поділили, загралися, вирішили, що нікому не дістанешся? Чи хтось до дружини своєї приревнував? - за ніс його різко вхопила, та миттю вправила, а другою рукою зразу же чари зцілення наклала, щоб зрісся.

Антип завив, вивернувся з її рук, та за ніс схопився скривившись. Потім, коли зрозумів, що носа йому вилікували, трохи заспокоївся та видохнув.

- Фінґал зведеш? - помацав він його рукою та так на Яду глянув.

- Так ходи, він тобі йде, - усміхнулася Ядвіга. - Гарного потроху, а то звикнеш. Ти чого приперся?

- "Дикуну" своєму скажи, щоб більше до мене не сунувся, - знову око бережно погладив водяний.

- Почекай, це Фініст тебе, чи що? - підняла брови Ядвіга.

- А в тебе тут ще один псих завівся? - скривився невдоволено Антип. - Попереджати про такі речі варто заздалегідь, Ядвіґо! Тим паче, якщо вони у тебе тут пачками зберігаються.

- Якщо психа хочеш побачити, в дзеркало подивись, - засміялася Ядвіга. - Він же людина, губиш свою хватку Антіп.

- Ну а вже ж. Соловей от теж думав про Іллю, що звичайна людина йому не рівня, а зараз без зубів ходить, — зітхнув Антип. - То вгамуєш його?

- Поговорю, - кивнула Ядвіга посміхнувшись.

- От і добре. Слухай, а може, зведеш усе-таки це неподобство? Як я слабкій половині на очі з таким ліхтарем покажуся?

- А ти разом із дружком своїм піди. Один шепелявитиме, а інший дорогу освітлюватиме, - усміхнулася Ядвіга.