РОЗДІЛ 3 – Мерлін та царівна жаба.

Ядвіга сиділа на лавці біля паркану, перебираючи ягоди, які їй приніс ще рано-вранці лісовик. Поруч з лавкою лежала сковорідка, яку Ядвіга зовсім недавно забрала у Василиси Премудрої, поруч дві бульбашки із зіллями. Чорний кіт Симон розлігся поруч із господинею, ловлячи своєю чорною шерсткою сонячні весняні промінчики. Одним оком він невдоволено косив у бік Фініста. Той, скинувши верхню сорочку, рубав біля сараю досить великі колоди, при цьому на його спині виступили маленькі краплинки поту, на поверхні яких грали сонячні відблиски. Чоловік ніби відчув пильний погляд, прикутий до його спини, розколовши поліно на кілька дрібних шматочків, зупинився. Потім випростався, сокиру вістрям в інше поліно загнав, витер рукою піт з чола і покосився на господиню Заповідного лісу та її кота. Ядвіга вдала, що не помітила погляду Фініста, продовжуючи свою роботу, а воїн посміхнувшись, присів перепочити, перевів погляд у синє небо, по якому бігли білі хмарки, їх гнав далі легким подихом вітер.

- Ядвіга, а тобі не здається, що цей добрий молодець, котрий брат Івана - дурня, якось дивно довго у нас загостився? Вже тиждень усе рубає поліна на дрова, а на дах, що прохудився, навіть не поглядає, - кіт прикрив свої жовті очі. Симону новий гість Ядвіґи не подобався, від слова зовсім.

- Ну і що тебе не влаштовує? - Ядвіга зиркнула боковим поглядом на Фініста, краєчками губ посміхнувшись. - Гарний зараза, тільки похмурий дуже.

- Він наші харчі даремно проїдає, - муркотнув кіт, блиснувши жовтими очима на Яду. - Він тобі дров нарубав уже на дві зими вперед, що робити з ними?

- Обміняю у лісорубів на щось потрібне, давно в людське селище не ходила. Треба б новини останні дізнатися, - хмикнула Ядвіга, повернувшись до попереднього свого заняття, лісовик цього разу не поскупився, багато ягід приніс. Мабуть, свою свободу дорого цінує.

- А тебе не бентежить, що молодець цей, якого тобі на службу царевич Іван залишив, не поспішає до іншої роботи приступати? - не витримав кіт. - Воду не наносив, мішки до підвалу не зніс, а за дах я взагалі мовчу. А запаси наші продовольчі зменшує швидко, їсть він о-го-го. Сам ніби худенький, до Добрині йому далеко, а влазить у нього непомірно багато. Навіть твої брати Змії стільки вдвох не жеруть як цей. – Симон мотнув головою у бік Фініста.

- Не бентежить, - засміялася Ядвіга. - Від нього всяко користі більше, ніж від тебе, фамільяре мій коханий, - кіт здивовано подивився на Ядвігу. - Що дивишся? - Усміхнулася чаклунка. - Миша досі шкрябає за грубкою. Ось сходив би та поповнив продовольчі запаси, замість того щоб іншому в рот заглядати.

- Здалася тобі ця миша, - важко зітхнув кіт, поклавши назад голову на лапи.

- А я ось все думаю, може філіна завести? - засміялася Ядвіга, примружившись. Подобалося їй іноді фамільяра свого, не в міру лінивого зачіпати.

- Навіщо нам пугач? - обурено стрепенувся кіт. - Уяви собі, ночами спати заважатиме. Весь час - уф та уф. А пір'я, пух? На них алергія може розвинутися. Шкідливий це птах, Ядвіга. Ой шкідливий!

- А мені ось, здається, у мене скоро алергія на котячу шерсть з'явиться, - Ядвіга підкинула однією рукою ягідку в повітря і впіймала її іншою рукою.

- Яда, що ти таке кажеш? - кіт підскочив і сів, поклавши лапи на коліна Ядвіґи.

- Та жартую я, Симон, - усміхнулася Ядвіга. - А якщо серйозно, то Фініст просто йти від нас не хоче, ось час і тягне. По-своєму, по-дурному, але тягне. Та йому йти особливо нікуди, рідним він не дуже потрібний.На собі він вже давно хрест поставив. Хоча, з іншого боку, може воно і на краще, що цар його не визнав, он на людину схожий, не те, що його братик. – сумно зітхнула Яда. - А взагалі, він загубив себе, Симон, заблукав, а щоб дорогу зворотню знайти час потрібно, та іскра бажання жити. Йому потрібно зрозуміти заради чого жити. Складно все.

- Звідки в тебе стільки людинолюбства з’явилося? Раніше за тобою такої слабкості не помічалося, - муркотнув невдоволено кіт. - І, що, ми тепер його у себе залишимо, чи що? Дамо притулок? Навіщо він нам потрібний?

- Людинолюбством я ніколи не страждала і зараз не страждаю, - трохи скривилася Ядвіга згадуючи людей які іноді до неї приходили. - А от почуття справедливості часом мені спокою не дає. Та й сестра його за нього дуже просила. Турбується Василиса Прекрасна за брата. Батько не визнав, а вона добра душа визнала і полюбила. Прийде час, думки його на місце стануть, переосмислить своє життя, помилки, раніше зроблені, і шаблонність мислення поміняє, ось тоді і шлях свій побачить, знатиме, куди йому йти далі, - Яда теж подивилася в далеке синє небо. - Як жити далі зрозуміє, себе знайде. А поки у нас залишиться.

- Василіса Прекрасна? Це та царівна, яка два місяці тому прибігла до нас, а потім ти її на болотах сховала? Яка від нареченого заморського ховається?

- Вона сама, - Ядвіга погладила кота по загривку.

- У, жаба! - прошипів Симон. -Таки підклала жабу!

Ядвіга посміхнулася, сьогодні був добрий день, і настрій її відповідав йому. Хотілося просто посидіти, відмовившись від насущних проблем, та тільки хто ж дасть берегині прохолоджуватися? Ядвіга зітхнувши, похитала головою, прислухаючись до навколишнього простору.

- Все, Симон, не гомони, у нас гості, - шикнула вона на кота.

І якраз, цієї ж хвилини відкрився портал, з якого вийшов Змій Горинич. Він був похмурий, занурений у свої думки, а на обличчі читалася велика туга. Яда зразу помітила під його оком сліди від старого, практично зниклого синця.