РОЗДІЛ 1 – Кікімора бажає познайомитися.

Ядвіга задумливо стояла, спостерігаючи, як до її хатинки, з усіх ніг мчав лісовик, нервово озираючись позад себе.

- Чого це він? - сів поруч із нею на паркані чорний кіт.

- Прибіжить, дізнаємося, - відмахнулась від кота Ядвіга.

Сьогодні на привеликий подив, в Заповідному лісі не було непроханих гостей, і Ядвіга нарешті могла собі дозволити трошки відпочити, та перебувати у своєму справжньому образі – молодої, сильної чаклунки, не наводячи на себе страшного мороку Баби Яги, про яку місцеве населення склало безліч жахливих казок і легенд, неабияк прикрашаючи їх.

Звичайні люди, як правило, нервово перешіптувалися та хапались за обереги, коли бачили як Баба Яга зі своїми зіллями та лікувальними травами з’являлася на ярмарку. Ще б пак, видовище — це справді не найприємніше. Її морок був моторошний. Ядвіга працювала над його створенням кілька років доводячі до досконалості – стара, покручена відьма, з довгими сивими космами волосся, гачкуватим носом і з дірками поміж зубів, та ще й великі ікла випирають назовні. Завершували зовнішний облік великі виразні жовті очі з вертикальною зіницею. Одним словом жахлива істота, а не просто відьма. Так що її боялися, виявляли пошану. Якою б жахливою істотою не була Баба Яга, але гостей, які потребували допомоги, до її хатинки у самих дебрях Заповідного Лісу, заходило безліч. Та от не так легко отримати допомогу від відьми. Комусь допоможе, а когось навпаки покарає. Все залежало від діянь людини і чистоти його душі.  Добра, чиста людина отримувала підтримку і пораду, а якщо душа людини темна… То  навпаки, такі гості відповідали за свої чорні вчинки. Як? По різному, фантазія у Ядвіги була дуже багата. Бувало приходили і заблудші, сам чоловік немов світлий, та на жаль вже встиг біди наробити.  Таких Яда спрямовувала на вірний шлях, тернистим він був, але бажання робити погані вчинки відбивав раз і назавжди.

Свій морок Ядвіга створювала не просто так, він мав мінімізувати потік страждальців до Заповідного Лісу, та захистити від різного зброду.

Так розбійники воліли обходити стороною місце де мешкала Яга, як кажуть –від гріха подалі. Хто при здоровому глузді з такою зв'яжеться? Ні, вона, звичайно, з ними впоралася б і так у справжньому своєму образі. Сила-то не в мороці сидить, та ось тільки руки бруднити не було бажання. Якщо можна обійтися малими жертвами, краще так і зробити.

- Дивись, як лісовик швидко мчить, купки та яри одним махом перескакує, - промуркотів кіт, змушуючи господиню виринути зі своїх сумних думок. - А як попросиш допомогу, ягід, наприклад, назбирати, або у збиранні трав допомогти, так він одразу про свій поважний вік згадує. Пень трухлявий! Що ж йому так припекло зараз?

Ядвіга посміхнулася, була у словах кота частка правди. Ой була, не любив лісовик допомагати, все ухилявся від роботи, та своїх обов’язків.

- А ти, Симон, забув уже, що коли тебе про щось попрохаєш, теж триста відмовок знайдеш? Розпустилися ви у мене зовсім, - зітхнула Ядвіга, глянувши лукаво на свого фамільяра.

- Теж мені порівняла! Я фамільяр! - гордо задер лапу вгору кіт. - А ти завжди мишу спіймай, та мишу спіймай! Вона маленька сіренька, чого її боятися? Ти ж відьма як-не-як. Це тебе всі боятися мають!

Погляд Ядвіги невловимо змінився, і вона грізно подивилася на свого коханого, але ледачого помічника.

- Поговори мені ще, - суворо промовила Яда.

В цей час лісовик добіг до паркану, який обгороджував хату Баби Яги і одним спритним стрибком сиганув через нього, а висота його півтора метри, немаленький. Кіт, спостерігаючи за такою спритністю лісовика, свиснув.

Що не кажи, а Лісовик насправді мужик ще о-го-го, міцний, жилистий, тільки волосся сиве, точніше попелясте, упереміш із товстими гілками, які стирчали в різні боки з голови немов роги. Ось тільки по цим гілкам вік лісовика можно було визначити. Довго живе нечисть лісова, а людський вік коротенький. Ще його шкіра видавала, на кору схожа стала. Це говорило про поважний вік "пня", як любив висловлюватися кіт.

Ядвіга відірвалася від паркану і попрямувала до лісовика. Той присів, максимально притискаючись до тверді земної, щось нервово виглядав у прорізі між дошками огорожі. Потім полегшено видихнув і до Ядвіги розвернувся.

- Мати, не губи. Стій,  де стоїш і зроби вигляд, що мене тут немає, - прошепотів лісовик, намагаючись, ще сильніше злитися з травою.

- Я не зрозуміла, ти зовсім з глузду зїхав, чи що? З дуба впав та міцно головою приклався? - Почала сердитися Ядвіга. - Швидко кажи, що трапилося.

- Ось, сама подивися, - він їй сунув у руку лист зім'ятого паперу.

Ядвіга розкрила його і уважно прочитала, піднявши брови вгору. Кіт теж свій ніс туди сунув, цікаво же.

- Молода, цікава кікімора, бажає познайомитися, - голосно прочитав кіт. - Ну, а ти, яким боком до неї? - кинув він задумливий погляд на нечисть лісну

– А вона зараз в активному пошуку! Ось ці бумаженції по всьому Заповідному лісі розклеєні, я їх збирав, прибирав, а вона все клеїть, і клеїть, весь ліс позапаскуджувала! - зашипів, обурюючись лісовик. – А через якийсь час ще гірше стало, кікімора зовсім глузд втратила. – видохнув лісовик. – Біля Путівного каменю карту до свого поганого болота намалювала і приписала "Болотна царівна". Уявила себе дівчиною красунею, із царською кров'ю.

- Ну, припустимо, а чим викликана така ефектна твоя поява у нас? - не розумів кіт.