53.2

За кермом, виставивши лікоть з вікна,  сидів   темноволосий чоловік із суворим, трохи   похмурим  обличчям.

Дівчата навіть подих затамували, ніби водій міг їх почути, тільки дивилися широко розплющеними очима.

Коли позашляховик розчинився в сонячній імлі за деревами, Катя сказала:

– Його Максимом  звати. 

– Молодий такий, – романтично зітхнула Дашка, – років двадцять п'ять, не більше... Звідки у нього стільки грошей?

–  Спадщина, напевно, – Катя  знизала плечима.

– І гарний...   Тільки сумний. Цікаво, чи не нудно йому одному посеред лісу?

– Я дещо чула про цей ліс,  – Катя  почала говорити ледь не пошепки, – Вбили тут, ніби, когось. І дівчина зникла.  Вона теж  на стайні займалася. Тоді  комплекс тільки починали будувати. Її  шукали довго і не знайшли... Загалом, там загадкова історія. 

– Звідки все знаєш?

– Вмію слухати.  

– Я з дитинства люблю все загадкове! – зітхнула Даша, дивлячись  услід  машині.

– Так... Ну добре, ходімо, а то  тренування  незабаром…

Позашляховик  під'їхав до  двоповерхового  будинку, розташованого посеред лісу майже впритул  до печери.

Макс заглушив мотор і кілька секунд просто сидів, дивлячись  крізь скло  в нікуди. 

Потім вийшов.

– Мяу! – закричав  Хаос,  вивалюючись з кущів йому назустріч.

Макс нахилився і погладив його за вухом.

– Звісно, я привіз  тобі смаколик. Скоро будемо обідати…

Він кинув погляд  на   чорну пащу печери,  і   зробив крок  всередину, вдихнувши,  ледь  припорошений цвіллю, запах теплих каменів.

Сьогодні   виповнюється рівно  вісім   років з того  самого дня. 

Для інших Юля просто зникла. Було багато припущень. Зійшлися на тому, що дівчина не витримала смерті бабулі і втопилася в річці. Сподівалися, що тіло рано чи пізно знайдуть.

І тільки Макс знав правду.  Він розшукав її матір, повідомив про трагедію.  Вона  приїхала, але вже після похорону. Продала квартиру і більше її ніхто не бачив.

Свою квартиру Макс теж продав – жити в тому будинку він не міг. 

Перестав спілкуватися з друзями, навіть,  із  Пашкою. 

Пашка, правда,  незабаром  поїхав у  місто, де  жив Нік.  Там у нього відкривалися більш вигідні перспективи.   

Макс не став нічого робити проти Ніка, просто відпустив його з миром. 

Душа заспокоїлася.

Потім  Максу почало щастити.

Він   створив бізнес, заробив хороші гроші.  Викупив   у міста цю територію і   більшу частину лісу біля річки –  там, де була печера.  

Кінно-спортивний комплекс він розширив, зробив елітним.  Побудував   будинок для себе.

Езотерику не закинув, як хотіла Юля, а навпаки, почав  багато читати, вишукуючи  рідкісні книги і  старовинні  манускрипти.

У нього залишилися тільки спогади і медальйон. 

Втім, ні.   Ще  Хаос.  

Кіт продовжував жити в печері, а  коли  будинок  добудували, він із задоволенням перебрався   в  таємничу глибину    антикварних крісел. 

І більше  не їв мишей. 

З  медальйоном  Макс ні на мить не розлучався. 

Не  знав, залишили його випадково чи навмисно,  і спочатку дуже  боявся,  що в якийсь момент той  випарується, так само, як і  кинджал.

Але час минав, а медальйон нікуди не дівався. 

І Макс остаточно заспокоївся.  Він  швидко зрозумів, що в житті йому щастить саме завдяки  медальйону...

Макс  завернув за кам'яний виступ і  встав поруч зі стіною. 

Приклав до неї руку,  погладжуючи  теплі, подекуди вкриті сухим мохом, камені.

– Юлько… –  прошепотів він з невимовною ніжністю, – Де б і з ким би ти не була, ти навіки залишишся моєю дівчинкою…

Він  пильно  вдивився  в стіну, немов чекаючи, що вона ось-ось затремтить, відкриваючи портал.

Очі защеміло від сліз...

Сонячні промені диміли біля входу в печеру. На найближчому дереві голосно скрикнула пташка і злякано замовкла.

Заграв  забутий  в машині телефон.

Макс зітхнув, повертаючись у реальне життя.  

Цю  ніч він проведе в печері –  ритуал, який він  виконує ось уже  вісім  років   в  один і той же день…

Макс вийшов з печери і попрямував  до входу в будинок.

Хаос  голосно замурчав  і побіг   слідом за ним.

Права на використання  книги належать  автору. У відповідності до ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» у редакції Закону України від 11 липня 2001 року № 2627-III,   я забороняю   використовувати будь-яким чином, повністю або частково  мою   книгу. Невиконання цих вимог дасть мені право відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» звернутися до суду та інших органів відповідно до їх компетенції за захистом свого авторського права. І не тільки України, а і Євросоюзу.