49.2

Макс більше не бажав  нічого шукати. 

Останнім часом в їхньому житті і так достатньо дурних чудес. Більше ніякої містики, фентезі, нехай воно горить синім полум'ям!

Юля  озирнулася навколо, ніби сподіваючись побачити щось нове, чого минулого разу не помітила.

Але печера залишалася такою ж порожньою, похмурою,  звичайною. 

– Ось тут була кімната, – прошепотіла Юля, обмацуючи руками  теплу,  вологу стіну.

Макс терпляче чекав, коли   дівчина  вже натішиться,  і він забере її до себе. 

У дощовому, задимленому  отворі входу  з'явився кіт, немов  виткався  з повітря. 

Подивився  навколо  зеленими блискучими очима.

– Мяу! – сказав боязко, навіть, зацьковано.

Юля  повільно обернулася, притиснулася спиною до стіни, відкрила рот від подиву.

– Хаосе…  – спершу прошепотіла одними губами, не  вірячи  своїм очам.

– Хаосе!  

Кинулася  до кота, але той  відскочив від неї і  миттєво зник у кущах.

– Облиш… Це просто кіт  тиняється лісом, – сказав Макс, втомлено витираючи очі, – Ходімо звідси…

Юля розгублено озирнулася.

Кіт  дуже схожий на Хаоса.  

Але чому він втік?  

Так,  у печері темно, а з вулиці ллється світло, і вона побачила лише силует кота. Може,  дійсно,  якийсь  заблукалий, звичайний кіт?

Макс  впевнено наблизився до Юлі і взяв її за руку.

– Ходімо звідси, – повторив він, ведучи її до виходу.

А вона, остаточно зломлена, покірно пішла за ним.

– Не так швидко! – пролунав тихий глузливий  голос,   і темна постать заступила прохід.

Макс примружився, роздивляючись.

– Нік? –  запитав здивовано.

– Напевно, якщо ти так кажеш, – відповів той  з  недобрим смішком. 

У руці  він стискав  ніж. 

Горон  спеціально взяв із собою зброю. 

Розумів, на що здатний  Макс, і не  знав напевно,  чи вдасться  ослабити супротивника заклинанням.

Добре, що тіло, яке йому дісталося, досить міцне, треноване.

– Ти зовсім з глузду  з'їхав, чи як? –   запитав Макс, – Зовсім страх втратив? 

Зброї він не злякався. Йому доводилося битися в нерівних умовах. Добратися б тільки   до його шиї…  Відкрутить голову без жалю!

Юля не відриваючи погляду,  дивилася  в очі того, хто стояв навпроти –  світлі, майже білі. 

І здогадалася...

– Це не Нік, –  пробурмотіла вона, хапаючи Макса за руку.

– Не Нік? А хто?

–  Не  знаю... Хтось із  тих прадавніх часів... Напевно... Хто завгодно, тільки не Нік.  

– Добре, –  задоволено  кивнув  Горон, – Це добре, що ти    розумієш, куди запхала свого носа...  До речі, за це і поплатилася. 

– Поплатилася?  – сіпнулася Юля, – Так це ти вбив… мою… мою?

Не договорила, бо  сльози наче зашморг,  перетиснули горло.

Горон  нічого не відповів, але посміхнувся так, що не залишилося сумнівів – так, це саме він зробив. 

Юля судорожно  ковтнула.

Їй раптом здалося,  ніби стіни печери   почали легенько дриготіти. 

Або це в неї  голова закрутилася?

Серце, яке, за ідеєю, мало би битися   наче божевільне,  раптом  затихло,  а в грудях стало  зовсім порожньо і холодно.

– Напевно, ти не знаєш, –  промовила  Юля неживим голосом, – але  я була в минулому,  саме в той день, коли ви  отруїли Ібергарда, і забрала ось це! –  вона    ткнула  кинджалом  у його бік.

Темне дощове світло, переливаючись, заграло на  гострих  гранях.

Горон  завмер. 

Це кинджал Ібергарда, він навіть енергію  його відчув. Адже таку міць не приховати!  Навіть тут, в  цьому жалюгідному  і безпорадному світі сучасних людей він,  як і раніше залишається  джерелом  найсильнішої магії.

І, якщо кинджал у руках дівчини,  то  виходить, там, у минулому, події пішли зовсім по-іншому.

Невже  клятий некромант залишився живий?

– А ще, – тихо додала Юля,  читаючи на його обличчі всі миттєві думки і сумніви, – я встромила цей  кинджал  у груди   твоєї сестри.  Вона померла, напевно…Чуєш,   твоя Гайні померла!

– Я  не вірю тобі…  – глухо промовив Горон. 

Підлога під його ногами захиталася.

– Якщо повернешся, сам побачиш! – сказала Юля і засміялася – голосно, істерично.

Горон  ледь зубами не заклацав від люті. Але гнів свій вгамував. 

Смерть можна повернути навспак.  Головне – встигнути вчасно.

– Думаєш, перемогла?  Даремно ти так думаєш. Чаклун знову засне. Цього разу назавжди. Я зміню  і минуле,  і майбутнє, але тебе в ньому вже не буде…