48.2

– Пам'ятаю. 

– Так ось, то  був не дух, а могутній  некромант,  чаклун, якого зачарували, кинули  у вічний сон  за допомогою цього медальйона. А я його розбудила. Можно сказати, мене змусили… Звісно,  це схоже на якусь страшну казку, та  все  сталося саме так, повір!   Потім він врятував мені життя, а потім відправив у минуле, щоб я  принесла  йому  його кинджал, – розповідала Юля   хаотично, але  впевнено,  – І майбутнє змінилося...

Макс слухав і вірив беззастережно.   Хоча  й трохи  сумнівався, чи при повному вона розумі?

Так,  кинджал  і старовинний медальйон   –  цілком  реальні, але справа не тільки в них. 

Макс   завжди знав, що Юля  скаже або зробить.   Він бачив її  щасливою і нещасною,   розлюченою  і поступливою,  у ненависті і у коханні, бачив як  вона  плаче через невдало взятий бар'єр  або  сміється  у променях ранкового сонця.

Але ту Юлю, яка стояла зараз перед ним, він не знав. 

Її енергетика змінилася. Макса немов накривало ураганною хвилею поруч з нею.  Його мила, маленька, улюблена подруга дитинства сама  стала   наче   ураган, і  зараз у Макса, мабуть,  навіть язик не повернувся  б назвати її: моя крихітко. 

З Юлею точно щось сталося. Навіть така – бліда, заплакана з червоними очима і запаленими губами,  зламана горем, вона здавалася неймовірно сильною.

– Юлько, – Макс скривився, – розкажи мені все, будь ласка...

– Я  і  раніше  хотіла розповісти, але  не наважилася. Це була занадто... занадто... солодка таємниця. 

– Не зрозумів…

– Пусте, – Юля махнула рукою і   вся  якось зіщулилася: – Максе треба зайнятися похоронами...

– Я  подбаю…

– Бабуся померла через нього. І Філін, ймовірно, теж...

– Цей хтось  вбив її? – запитав Макс, безуспішно намагаючись зрозуміти  все, що ховається  в сумбурних фразах.

– Не  своїми руками, ні... Просто... Доля поміняла одне життя на інше. Поміняла! –  шалено вискнула   Юля і здригнулася, знову відчувши на шкірі бризки гарячої крові.

– Юлько! – відчайдушно крикнув Макс, – я тебе не розумію!

Він підскочив до неї і  силою струснув її за плечі. Вона була немов ганчіркова лялька.

– І не зрозумієш, – відповіла вона байдуже, – я змінила минуле і тепер не знаю, що робити. Ібергард зник з нашого часу.

– Хто?

– Ібергард. Так його звуть. Він зник, і я не знаю... – Юля раптом замовкла, і її очі спалахнули якимось диким вогнем, – Нам потрібно їхати, Максе!

– Куди?

– Туди, в ліс… Його могила. Я зовсім забула про це... Треба подивитися... Поїхали!

Юля   знову сховала кинджал у кишеню, забрала медальйон.

– Поїхали! 

Макс не став  з нею сперечатися. 

Якимось шостим  чуттям він розумів – зараз краще робити те, що вона каже.

– Добре. Поїхали.

На порозі Юля затрималася і окинула квартиру  тужливим і абсолютно безнадійним поглядом. 

– Я більше не буду тут щаслива. І взагалі ніде не буду щаслива...

– Не говори  дурниць, – тихо заперечив їй Макс, –   Ти станеш щасливою... Поруч зі мною.

Юля сумно посміхнулася і похитала головою.

Вони вийшли з під'їзду. 

Біля лавки  кілька жінок напівголосно обговорювали останню подію. Побачивши Юлю і Макса, вони миттєво замовкли, і їхні обличчя  набули скорботного, співчутливого виразу.

– Краще б вони нічого не знали, – сказала Юля, сідаючи в машину, –   Не хочу, щоб мене жаліли. Нудить від отіх їхніх поглядів…

– Куди? – запитав  Макс, виїжджаючи з стоянки.

– У ліс.  

– На стайню?

– Ні, відразу в ліс. Я покажу... Ти знаєш, що  я і Філіна сьогодні поховала?

– Знаю. Олег говорив. 

– І ще... 

– Що?

– Нік, цей   пришелепкуватий   брат Пашки хотів мене вбити...

– Вбити? – Макс різко вивернув кермо.

Машина жалібно завищала гальмами, смикнулася.

– Ти зараз не жартуєш?

– Нітрохи… Я розповім. А ти можеш поки їхати. Я не хотіла про це говорити, я хотіла, щоб він просто  забрався геть, але  тепер все не має сенсу. Тільки заспокойся, будь ласка…

Макс повільно видихнув. І звідки тільки сили взялися! 

Він, слухаючи розповідь Юлі, спокійно їхав по дорозі, навіть швидкість жодного разу не перевищив, хоча всередині у нього все вирувало від ненависті і люті.

І все ж добре, що година пік вже минула,  і машин на дорозі було відносно мало.