Дістати Юлину адресу не склало труднощів.
Вона знайшлася у Пашкиному блокноті п'ятирічної давності, який він так і не викинув, і який валявся, вже нікому не потрібний, на верхній полиці книжкової шафи.
Там же були записані, але вже набагато пізніше, і мобільні номери: Юлі та її бабулі.
Спершу Нік підійшов до справи відповідально, з азартом.
Дзвонити Юлі він, ясна річь, не став.
Зателефонував бабулі і, збрехавши, що він, нібито теж спортсмен, почав розпитувати, де Юля.
Він, мовляв, до неї додзвонитися не може.
У бабулі не було приводу сумніватися в його словах. До того ж, їй справді іноді дзвонив хтось з тренерів або колег по спорту і розшукував Юлю.
Тому ніяких підозр не виникло.
– Та на стайні вона! Скоро, напевно, і речі свої туди перевезе, – роздасадувано відповіла жінка, – додому вже й носа не показує…
– Ага! Зрозуміло…
– Як побачите її, скажіть, будь ласка, що мені це все не подобається. Вдома треба свою біду лікувати…
– Неодмінно! – Нік посміхнувся так, щоб посмішка прозвучала і в його голосі, – Я зараз якраз туди прямую…
Отже, Юлі вдома немає. Добре. Бо здійснити свій план в її присутності він ніяк не зміг би.
Головне, щоб вона не повернулася раптово, і все не зіпсувала.
Звичайно, затія ризикована.
Гість з того боку сказав, що Нік повинен все зробити сам, а він, за домовленістю, допоможе йому уникнути відповідальності…
Розмова з Юлиною бабусею відбулася ввечері, а зараз – ніч.
Треба ще трохи почекати.
Ні, мабуть, краще, взагалі, не покладатися ні на кого.
Адже він лікар, зрештою. І знає способи вбити людину майже без слідів. Тим більше, немолоду жінку, яка напевно, вже має купу болячок.
Якщо все зробити по-розумному, то там і розбиратися ніхто не стане. Відмовило серце. Буває…
Якщо смерть не викличе підозр, то розтин робити не стануть. Навіщо?
Страх, звичайно, був. Такий солодкий, збуджуючий.
Нік уже проходив через це там, у печері...
Гість йому толком нічого не пояснив, але навіть з тих рідкісних фраз, які він вимовив, Нік зрозумів, що в печері – не просто заблукала душа, а хтось більш могутній, з ким би, навіть, Радник не впорався...
А Юля якось зуміла з цією силою подружитися. Тому й залишилася жива…
Нік мимоволі стиснув кулаки.
Мотив – так собі...
І навіщо він взагалі завівся з цією помстою? Адже, якщо добре розібратися, він сам все це затіяв.
Так, влада розбурхує, але Нік завжди придушував у собі ці емоції, оскільки усвідомлював, що його бажання, м'яко кажучи, іншим людям можуть здатися дивними.
Той, з печери, – некромант чи хто він там, – обвів його навколо пальця наче школяра, багато обіцяв, але нічого не дав. І, зрештою, підставив.
То де гарантія, що цей, який вийшов з кола, не вчинить так само?
Позбутися старої жінки – не проблема.
Проблема – Макс. До цього не підійдеш непомітно і в довіру не влізеш.
А якщо Макс все зрозуміє, то голову йому відірве.
Нік неспокійно метався по кімнаті.
Від важких думок перехоплювало подих, холола кров.
І тоді він зрозумів, що зробив дурницю, покликавши на допомогу потойбічні сили.
Нік зупинився біля вікна, подивився на чудове нічне місто.
Йому зробилося по-справжньому лячно. За своє життя і за свій розум. Мріяти легко, реальність – більш жахлива.
Він не готовий. Занадто швидко все відбувається, занадто велику жертву вимагає невідома сила за свою допомогу...
– Ні! – тихо промовив Нік, мнучи в руці тканину штори, – Краще нічого не робити... Не так... У мене моторошні передчуття, і цьому типу з потойбіччя я не вірю.
Потрібно їхати звідси. Негайно! Речей у нього небагато...
А Пашці краще подзвонити вже з поїзда, сказати, що виникла невідкладна справа.
Нік миттєво дістав із шафи свою сумку і швидко кинув у неї речі.
Здається, все...
Спершу на вокзал і вже там – в будь-якому напрямку на першому-ліпшому поїзді.
Той, кого він викликав, скоріше за все, прив'язаний до місця, де його викликали, отже, погоні можна не побоюватися. Поки що. А там він знайде спосіб позбутися небезпечного гостя.
Проведе ритуал відв'язки і тоді, можливо, вдасться уникнути гіршого...