Розділ 44.1

Чоловіки знову заговорили.

Юля з трудом, але все-таки скрутила своє невимовне  горе,  і  почала слухати, хоча у вухах  продовжувала   шалено шуміти кров.

–  Сестра сказала,   коли  східна зірка опуститься до горизонту, чаклун буде спати. 

– Тоді є ще трохи часу...  Тільки ось  кинджал...

– Можливо, він взяв його з собою. Він же ніколи з ним не розлучається.

– Мені цікаво, як їй вдалося  закрутити йому голову?

–  Нам пощастило. Або, може, момент збігся. Це вже третя дівчина, яку ми до нього підсилаємо.

– А що сталося з першими двома?

– Нічого. Повернулися додому. 

– А  я чув,  ніби він вбиває дівчат.

–  Дівчат, начебто,  ні, –  в голосі  того, хто говорив,  промайнула  огида, –  у всякому разі, про це ніхто відкрито не говорив.   А ось чоловіки в його замку зникають…

–  Ходять  чутки про якийсь лабіринт, – підхопив другий.

– Так, лабіринт. По якому блукають ненаситні духи. Той, хто пройде лабіринт, нібито знайде велику силу і мудрість, і зможе, навіть, стати вище  за цього проклятого чарівника.

– Чудово було б!

– Ще б пак! Тільки ось пройти його неможливо. Клятий  чаклун  врятував  від смерті мого батька, але це не знімає з нього провини за  загибель  мого діда і його  другого сина.

– Але ж вони знали,  куди йшли?

– Я  не впевнений, що угода була чесною. Вони теж прагнули йому помститися, але  потрапили у пастку. Не питай більше… Дивись, зірка майже на горизонті… Ходімо…

Кроки почали віддалятися. Двері грюкнули.

Юля з обережності полежала ще кілька секунд, потім вибралася з-під ліжка. 

Ситуація доволі моторошна, інакше й не скажеш! 

Зате дещо почало прояснюватися. 

Це помста! І почуття  досить старе, вкорінене. Вони  давно  намагаються  заманити Ібергарда  в пастку…

За що? За те що у лабиринті загинули якісь  родичі?  

Так, можливо це – дійсно вагома причина…

Чорт!  Невже, жіночі чари мають таку силу? 

А чоловічі, хіба, не менш сильні?  На що тільки не йдуть жінки, щоб бути поруч з коханим! Вона ж те саме робить. Заради кохання, авжеж! 

Повірила мерцеві, який виповз із могили...

З рани  знову  потекла  кров. Юля сунула палець до рота. 

Ретельно продуманий план?  

Може, Ібергард  сам і підлаштував її падіння, щоб потім  врятувати і,  таким чином, прив'язати до себе? То ж і Філін загинув через нього…

Ні, це вже зовсім нестерпно…

Юля скривилася, відбиваючись від усіх думок – і поганих, і хороших.

Потім. Усе потім! Спершу  треба вибратися звідси. 

Та  вона не переставала думати, і чим  далі, тим  менш зрозумілим    здавався їй вчинок Ібергарда.  

Припустимо, він зробив все це заради кинджала. 

Але кинджал залишився у неї.   

Юля злякано помацала кишеню. На місці… Не зник, не розчинився у просторі…

Про всяк випадок  знову смикнула двері, через які увійшла.

І несподівано двері піддалися, відчинилися.

Оце так пощастило! Та наступної миті, Юля у сумнівах  подивилася назад.

Ібергард залишився там і йому, як і раніше, загрожує небезпека, хоч  вбивці і позбулися кинджала. А раптом у них в запасі є  інший варіант? 

То  що  робити? Врятувати вона його, все одно, не зможе.  Зовсім незрозуміло, що тепер буде, адже  майбутнє змінилося, так чи інакше...

Юля  струснула головою і  побігла сходами вниз.

Класика жанру! 

Другі двері,  ті самі, що  ведуть  у лабіринт,  виявилися зачиненими.  

Вона безнадійно озирнулася і,  несподівано,  розгледіла в  праворуч  вузенький коридор.  Хіба   він був тут раніше?

Втім, яка різниця.  

Або, може,  Ібергард і з нею вирішив пограти, і таким чином перевірити, чи гідна вона залишитися  з ним?

Юля ледь зубами не заскрипіла від люті.  Але який у неї вибір?  У будь-якому випадку потрібно  кудись рухатися.

І вона відважно пірнула  у  у темряву.

Звичайно, трохи боялася, що  коридор  приведе в глухий кут або кудись гірше, але  йшла...

І дуже скоро зрозуміла, що  цей хід  веде назад. 

Та скільки  ж можна! 

У неї там вдома незрозуміло що відбувається, а вона,  немов божевільна, бігає по    цьому замку.