42.2

З  порожнечі зі свистом  влетіла потворна голова, зависла в  повітрі, за три кроки від Юлі.  

Не примарна, а цілком реальна, немов її щойно відсікли від шиї, навіть кров  капала вниз і з гучним звуком розбивалася об кам'яну підлогу.

Це було дійсно страшно. 

Юля  придушено скрикнула  і мимоволі виставила вперед медальйон, немов прикриваючись ним.

Голова зникла.

З полегшенням зітхнувши,  Юля рушила вперед.  

Побачила три відгалуження в стіні. Медальйон потягнув її вправо. Без вагань звернула туди.

І в ту ж мить зі стіни вийшло  абсолютно голе,  худе тіло. Воно тягнуло за собою  голову. Голова  волочилася  її по кам'яній підлозі, залишаючи криваву смугу.  Потвора, напівзотліла  пика с заплющеними очима. 

Та це голова, яка летіла в повітрі, чи інша, Юлі було нецікаво.

Але вона мимоволі уявила тих, хто блукав тут без будь-якого захисту. 

Якщо духи залишають матеріальні сліди, то вони цілком здатні напасти і зжерти кого завгодно...

Юля здригнулася від жаху, від огиди.

Неприкаяний  дух зупинився і повернувся до  дівчини.

Голова булькнула, з рота  полилася кров, а очі повільно  відкрилися. 

Цілком живі, з  вузькою  зіницею, красні, мерехтливі, хижі…  

– Не набридло  витріщатися? –  мимоволі  запитала Юля, прикидаючи, як   краще обійти це чудовисько.

Наступної миті дух  жбурнув   в неї ту  голову.  Точніше, навіть,  не жбурнув,  а покотив   наче  кулю від боулінгу.

Юля відскочила вбік,  і  відчула, як щось крижане і тверде зачепило її по нозі. 

Серце страшно забилося. 

А  потім прийшло усвідомлення. 

Адже Ібергард  попередив: ні на що не  треба звертати  уваги.  Він наголосив на цьому. 

Отже, кожна її спроба якось взаємодіяти з духами, дає їм можливість  наблизитися, стати більш реальними.

– Тьху ти, яка гидота! –  фиркнула Юля і  сміливо пішла просто на  голе тіло.

Думала, що пройде крізь нього, але привид   раптово зник.

Більше ніхто не намагався  стати  прямо на її шляху. 

Звичайно, неприкаяні духи не залишали своїх спроб. 

Вони  ридали, реготали,  оголошували  вузькі коридори  розпачливим виттям, іноді висовувалися з  кам'яних стін, лили їй під ноги кров,  кидали  черепи і відірвані частини тіла, що смерділи нудотно-солодко. 

Але Юля спокійно продовжувала йти, і всі ці моторошні образи  розсипалися прахом під її ногами.

Наостанок  духи влаштували  справжню пожежу. 

Юлі довелося ступити прямо в бурхливе полум'я. Вона, навіть, відчула  нестерпний жар на обличчі,  та  ледь увійшла у саме жерло, як все відразу зникло. 

Юля розуміла:  духи  створюють ті страхи, які звичні саме їй, які  можуть на неї  вплинути.  

А як ці  духи  виглядають насправді? 

Втім, яка різниця?

Юля рахувала повороти і сама не знала, навіщо. 

На  п'ятнадцятому повороті іномирна частина лабіринту закінчилася.

Коридор розширився, стало,  нібито, трохи світліше. 

А головне – закінчилися всі ці несамовиті крики, від яких боліли вуха.

Так, тепер Юля і сама розуміла, чому ще ніхто не пройшов ту частину лабіринту. 

Це у неї був  чудовий медальйон, тому духи і  чиплялись   до неї досить мляво, так, для порядку, –  а раптом дівчина  піддісться і повірить?

А  що доводилося переживати іншим шукачам, навіть, думати не хотілося. 

Швидше за все, просте ігнорування цих марень у них не працювало...

Юля  зупинилася,  озирнулася. 

Скільки ж людей тут загинуло? І чому за можливість доторкнутися до  якоїсь таємниці,  за шанс  піднестися над людьми, вони ось так  запросто ризикували життям?

Невже спокій настільки обтяжував їх? 

Решта лабіринту не створила жодних проблем. Медальйон вів її куди потрібно, зі стін ніхто не вистрибував, але чим  ближче Юля наближалася до заповітної мети, тим  більш  солодко і моторошно  їй ставало. 

Тут  Ібергард жив. Проводив свої магічні досліди,  спостерігав, як минають роки, століття, як змінюється світ. 

Можливо,  він сумував, чекав, сподівався…  

Як би вона хотіла  опинитися тоді поруч з ним!

Ось і ціль –   сріблясті ковані  двері.

Потягнула за ручку...

Далі  були сходи, що вели  вгору...

Юля повільно почала підніматися.  

Сходи уперлися в нові двері.

Відкривши їх, Юля опинилася в розкішній ванній кімнаті, осяяній теплим, затишним світлом десятка свічок.