Розділ 38.1

– Її батька я вилікував того ж дня, – продовжив Ібергард, – Вона й, справді, залишилася. І, не буду приховувати, я дуже цьому зрадів. Гайні говорила про вдячність, про  мою велич і силу, про своє захоплення мною,  про багато іншого. Вона  була відвертою, грайливою,   юною, свіжою... Втім я, впевнений у своїй абсолютній могутності, навіть не надав значення  тим передчуттям,  які повільно, немов  нічний прозорий туман, заповзали в мій розум.  Вона говорила, що зробить  все для мене, якщо я тільки побажаю... Я не торкався до неї, дав їй час перейнятися   атмосферою замку і моїм відлюдним життям.  У глибині душі я все ж таки  боявся прийняти  звичайну пристрасть  за щось більш глибоке. Але дівчина подобалася мені все  сильніше...

Гайні прожила в замку близько місяця. 

Ібергард  справді захопився – дівчина виявилась  розумною, веселою, енергійною і допитливою. 

З кожним днем він все більше звикав до неї. 

Звичайно, він хотів близькості, але вважав за краще не квапити  ні себе, ні її. Він просто чекав, милуючись  нею, насолоджуючись тим, що вона з'явилася  в  його житті.

Деякі  з дівчат і раніше подобалися йому більше за інших, але  він незмінно  відправляв їх геть. 

Так чому саме Гайні? 

Можливо, в той момент він, з якоїсь причини, виявився більш вразливим для  зовнішніх почуттів?

Вона, дуже ненав'язливо, але цікавилася, як же так вийшло, що він  став безсмертним. Як він з такою легкістю  зцілює  будь-які хвороби? І,  за чутками, навіть  вміє   воскрешати мертвих...

Але Ібергард всі подібні розмови перетворював на жарт.

Гайні не ображалася. Здавалося, що вона справді розуміє його. 

Ібергард  почав звикати до  її присутності.

Жодна дівчина не провела  поряд з ним  так багато часу. 

Він ніколи не був з  однією більше трьох днів. 

А останні п'ятдесят років, втомившись від любовних утіх, він, майже, зовсім  відмовився від жіночої уваги.

Тому юна дівчина стала для нього подарунком долі...

Та літня ніч була тихою і дуже теплою. 

Невелику кімнату освітлювали три свічки,  що горіли  коло  узголів'я ліжка. 

Ібергард сидів біля відкритого вікна, безцільно розглядаючи  скелі. 

Десь вони були схожі на гострі піки, а десь виглядали  так,  ніби хтось  величезний і могутній, проходячи повз, заради забави просто взяв і зламав вершину...

Гайні  безшумно відчинила двері і  увійшла  в кімнату. 

Ібергард знав, що вона йде. 

Дівчина  і раніше грала  з ним, але незмінно вислизала, дражнила то проблиском оголеного тіла, то  хвилею кучерявого волосся.

Вона наблизилася до нього і поклала руки на його плечі. 

Тоді Ібергард зрозумів – зараз  дівчина  не грає.

І через  кілька миттєй він уже підхопив її на руки і поніс на ліжко...

Звичайно, Ібергард не збирався  розповідати Юлі всі подробиці.

А  сказав так:

– Гайні  була відвертою і щирою. Я повірив, що вона мене кохає. І був, майже,  готовий  запропонувати їй все, що   мав сам. У тому числі і безсмертя. Я звик бути один, але,  не приховую,  мені хотілося мати  подругу...

– І що сталося далі? – тихо запитала Юля.

– Далі… – Ібергард нахмурився і стиснув зуби.

Ясні спогади несподівано потемніли, стали рваними…

– Пам'ятаю, одного разу  ми цілий день гуляли по скелях,  і я  вирішив трохи відкрити  їй свою історію, показав обрив, з якого все почалося, розповів   і про обряд, який   пройшов, і про ніж,  з яким не розлучався... Вона і раніше про нього запитувала,  та я   відмовчувався.

– Тобто, ти   довірив їй  знання про джерело своєї сили? –  запитала Юля.

– Важко сказати. Я ніколи не думав про те, що хтось  зможе    пересилити мою магію. Ніколи не думав про безпеку... Та й те, що я їй розповів, не  було таємницею.  Я просто хотів, щоб вона краще мене пізнала, перш ніж...   підпорядкувати своє життя моєму...

Ібергард ненадовго замовк. 

Юля теж мовчала, слухаючи легке потріскування дров у вогні.

Звичайно, у нього були жінки, а чого вона очікувала? 

До того, як  зануритися в сон, він жив  на землі  двісті сімдесят п'ять років... А вона тільки вісімнадцять. Звичайно, він  міг когось кохати...

Небо розкинулося темне, глибоке, з міріадами   великих і дрібних зірок. 

Цікаво, а в часи, коли жив Ібергард,  небо було таким самим?

Юля трохи нахилила голову і торкнулася його плеча – спершу щокою, потім губами.