Розділ 37.1

Люди в його замку дійсно зникали. 

Але  за своїм власним  бажанням. 

Вони  хотіли отримати мудрість, знання, вічне життя і багато всього такого, що  хвилювало людські уми споконвіку. 

Ібергард нікому  не відмовляв. 

Він створив лабіринт на  межі реальностей. 

Одна його частина існувала в людському  світі, а інша  занурювалася  в світ неприкаяних духів. 

І тому, хто шукав  здійснення мрії, Ібергхард пропонував  пройти крізь  той лабіринт.  

Чим складніше бажання,  тим більше сил потрібно для його виконання і, отже, тим небезпечніший шлях – про це Ібергард попереджав кожного.

Лабіринт мав    прості  виходи в реальний світ. 

Якщо    той, хто прагне нездійсненного,   зможе подолати  лабіринт і знайти   вихід –  то він  гідний отримати нагороду.

Звісно, давався певний  час на проходження.  

Та   коли той час  закінчувався,   стіни лабірінта стоншувалися, щоб  духи вільно могли проникнути  у  його  реальну частину. 

Але і в цьому випадку  залишалася  можливість  вибратися живим.

Лабіринт  був створений таким чином, що,  навіть, сам Ібергард не мав змоги зупинити те, що відбувалося у його  глибинах.  

Про це він теж попереджав, і   відпускав  людей бродити  по нескінченних коридорах не з порожніми руками, а з  флаконом, в якому   зберігалося кілька  крапель магії. 

І той, хто використовував   магію   розумно,   отримував  багато  шансів   вийти  назовні.

А ось той, хто жадав безсмертя, повинен був пройти  через  іншосвітню частину лабіринту, де мешкали  неприкаяні духи.

Ще ніхто не пройшов…

І, навіть ті жахливі чутки, які ходили про його замок, не відлякували  бажаючих доторкнутися до таємниць смерті і безсмертя.

Кілька принців крові втратили так своє життя, і ніхто нічого не міг з цим вдіяти.  

Ібергард всіх ставив в  рівні  умови – і королів, і звичайних людей… 

– Квест! –  сказала Юля захоплено, – Гра на виживання!

Вони сиділи біля входу в печеру перед багаттям. 

Юля, мружачись, дивилася в вогонь, і їй здавалося, що зараз не двадцять перше століття, а  якісь давні, первісні часи, і  не існує нічого – ні стайні, ні міста, ні інших людей. Та й,  взагалі, немає ніякого звичного світу.

– Квест це – така пригода, –  пояснила Юля, –  щоб досягти  мети, потрібно подолати труднощі, прийняти  правильні рішення і  багато чого.  Тільки в комп'ютерній грі ти нічого не втрачаєш. Вірніше, втрачаєш віртуальне життя. А в твоїй грі  – справжнє. 

– Отже, люди досі грають у такі ігри? – задумливо запитав Ібергард.

– Грають… Слухай, а тобі не шкода було тих, хто загинув, не знайшовши виходу?

– Ні. Духів теж потрібно годувати… До того ж, кожен з тих людей  прекрасно знав, на що йшов. Я нікого не кидав туди проти волі. Перед входом у лабіринт я тричі ставив питання щодо згоди та доброї волі. 

– І жінки? – здригнувшись, запитала Юля, – Вони теж… шукали?

– За весь час було лише  дві жінки. І найцікавіше – обидві вийшли і отримали те, що хотіли. Одна – дітей, друга – кохання… 

– А ти продовжував лікувати?

– Так.  Але тільки невиліковні хвороби. За дітей не брав ніякої плати… Крім,  хіба що, коли  батьки хотіли воскресити померлу дитину… 

– Бувало й таке? – тихо запитала Юля.

– Траплялося.

– І що?

– Не можна    ось так просто забрати щось у смерті. За життя дитини,  інший близький родич повинен був віддати своє.  Адже, по суті, смерті неважливо – старий  помирає  чи немовля, вона  безпристрасна...

– І часто хтось наважувався?

– Дуже рідко. А ось дівчат, які приходили до мене добровільно або  за наказом   батьків, я ні до чого не примушував. І завжди відпускав додому. Явуа виховала мене так, що ламати чиюсь волю, фізично або за допомогою магії – негідно чарівника. І я дотримувався цього правила.

Юля   опустила голову і замислилася на якийсь час.

Ібергард не став заважати  плину її думок.

– Навіть не знаю, – нарешті сказала вона, –  Світ, звичайно, не ідеальний. І  я не шукала ідеалу  в тобі. Мені важко зрозуміти все, що ти робив, але я приймаю це без міркувань, – нарешті промовила вона. 

– Важко зрозуміти?

– Наш світ, він став більш гуманним, начебто.  Звичайно, в ньому відбуваються всілякі жахливі, часом, дуже  моторошні речі відбуваються, але… Знаєш, я щойно  зрозуміла… –  Юля підвела голову, і її очі збуджено  заблищали, – Твій світ, все ж таки,   набагато відвертіший.  Тут, на землі,  відбувається майже те саме беззаконня, а  його  ховають,  пхають куди подалі,  адже у нас   свобода, права людини і все таке...

– Так! –  погодився Ібергард, – перше, що я відчув, коли вибрався з могили, це зміни.