Розділ 36.1

Ібергард був надто схвильований, тому непомітно пішов слідом  за Юлею. Про всяк випадок.  

Простежив, як вона зайшла на територію  конюшні.

Побачив  Макса,  який приїхав на машині.

Але не дозволив ревнощам  розгорітися,   тому що в голову наполегливо    повзли спогади. 

Переконавшись, що  дівчина  зараз у  безпеці, Ібергард вирішив не повертатися до  печери,  а  повільно  попрямував  у бік річки.

Темрява несвідомості розсіювалася...

Він відмовив королеві, тому що  не міг  зв'язувати себе клятвами вірності і шлюбу. 

Точніше міг, але тільки один раз, оскільки його обраниця  повинна буде розділити з ним його силу і його безсмертя.

Королева Дакка йому подобалася, але не більше. 

Ібергард спробував пояснити.  Дакка не зрозуміла. 

І тоді він  вирішив, що настав час  покинути іі  палац.

Тільки ось  Дакка так не вважала. 

Відпускати  молодого  чарівника  королева не збиралася і вирішила заточити його в підземеллі. 

Але уся охорона  виявилась безсилою.  

Ті воїни,   що  першими кинулися виконувати наказ,  впали  мертвими. Решта, злякавшись,   відступила.

Ібергард нічого не забрав з палацу. 

Тільки особисті    речі і те, що  отримав за свою роботу. 

А подарунки, якими його щедро обсипала  Дакка, залишив.

За ці  три роки він став відомим. 

Чутки про його здібності  поширилися далеко за межі Кунгуїла.

Тому він ні в чому не мав потреби. 

Спершу Ібергард  оселився у великому будинку в  одному прикордонному місті. 

До нього приходили звідусіль,  привозили тих, хто  потребував  допомоги. 

Сам Ібергард  когось відвідував  дуже рідко – за особисті візити він  брав  потрійну плату.

Багатьом чародій  був  наче більмо в оці. 

Його  намагалися вбити. Але  ті, хто наважився підійти занадто близько, розсипалися прахом.

І  тоді почали шепотітися про те, що той чаклун  – невразливий, бо   його охороняють всі боги підземного світу.

Тож спроби розправитися з Ібергардом припинилися.

Дакка теж  плекала   свою образу –  і чим  дальше, тим  сильнішою робилася   ця образа.  

І там, де раніше  боязко зацвітало кохання, тепер   нестримною бур'яном колосилася  люта ненависть.

Але королева затаїлася до часу – вона розуміла, що зараз  можливості   помститися  у  неї немає.

Дуже  скоро  Ібергард  остаточно усвідомив, наскільки він  сильніший за звичайних людей. 

Це розважало його і дозволяло робити те, що  іншим було недоступним. 

Він збудував величезний палац на тому місці,  де  колись мати  кинула його в прірву. 

Матір свою він  теж знайшов:  вона безнадійно постаріла в свої сорок п'ять років,  вмирала від голоду  і, ніби, ще більше збожеволіла. 

Ібергард  поселив її в   одній з кімнат   свого замку  і доглядав, поки вона не померла. 

Зрештою, вона ні  в чому не винна, оскільки  її розум  ще в дитинстві забрала хвороба.  

І, якби вона не кинула його тоді  в прірву, він би не вижив і не став би настільки могутнім.

Багато разів, стоячи на краю безодні, Ібергард дивився вниз, тужачи за іншою матір'ю, яка дала йому  друге життя і  подарувала безсмертя. 

Але, пам'ятаючи про  обіцянку, відкривати портал не поспішав.

Сила  стирає кордони. 

Могутність дає  владу і  свободу, ставить над  усіма законами. 

І Ібергард цим користувався. 

Смерть не була для нього чимось важливим, але він  вивчав те, як вона   впливає на простих людей.

Його боялися. Ненавиділи. Ним захоплювалися. 

Великі правителі  того часу самі приходили до нього, оскільки хотіли знати шляхи життя і смерті. 

Вони приносили дари,   приводили  найкрасивіших жінок.  

Багато хто  з царів і правителів пропонував  своїх дочок.  Хоча б  на одну ніч. Бо  чомусь вважалося, що після того, як дівчина проведе ніч з могутнім чарівником, її доля буде дуже щасливою, а життя – довгим і безтурботним.

Але  більше трьох днів жодна дівчина в його замку не затримувалася.