Розділ 34.1

 Смартфон Макса, що лежав на столі, вимогливо запищав.

– Гарна ідея! – сказав Макс, прочитавши повідомлення.

– Яка ідея?

– Пашка і Нік їдуть сюди.  Сподіваюся, ти не проти?

– А навіщо вони їдуть?

– Відсвяткувати те, що з тобою все гаразд...

– Тут?

– Ні, звісно. До того ж, нам потрібно обговорити багато речей. Життя останнім часом стало дуже неспокійним. Занадто багато подій!

Юля кивнула. Нехай їдуть. 

Як себе поводити, вона  і гадки  не мала. Але вирішила не забивати цим голову зараз. 

Пашка виявив щиру радість від того, що Юля жива і здорова.

Нік  був стриманий.  

Але він, як і раніше, розглядав її  зацікавленим поглядом.

Вона ж, нишком  глипала  на Ніка, намагаючись відшукати щось таке, що відкрило б його справжню суть. 

Але нічого не побачила. 

Хлопець як хлопець... Нічого підозрілого. 

І від усвідомлення цього ставало ще страшніше. Адже так і не зрозумієш, що поруч із тобою живе потенційний вбивця, який тільки й чекає слушного моменту.

–  Може,  дома відсвяткуємо? –    спитав Пашка.

–  Краще на природі, –  заперечив Макс, – день такий гарний.

–  Тільки не тут, –  поспішно сказав Юля.

Не вистачало, щоб їм на думку спало  знову  пхатися до  печери!

– А де?

– Поїхали у  парк,  у  кав’ярню, – запропонувала Юля, –  Там берег озера.  Начебто,  на природі, а начебто, і в цивілізації. І поїхали одразу, поки Олег до мене чіплятися не почав...

Пропозиція всім сподобалася.  

До того ж, кав’ярня у парку  відкривалася досить рано – о сьомій годині ранку.

Відзначити вирішили легким сніданком, соком і фруктами. Дуже доречно!

Але Юлі хотілося спати.  

Вона випила дві чашки міцної кави, запила все це апельсиновим соком.

Скоріше б вечір!

Відпочити, звісно, треба.

Зараз початок восьмої. Бабуся не хвилюється,  бо знає, що  онука з Максом –  отже, все гаразд.

Юля протерла очі.

– Що, крихітко? –  дбайливо запитав Макс.

–  Спала погано... 

Пашці зателефонували, і він відійшов, щоб поговорити.

– То ви будете робити фотосесію в печері? – несподівано запитав Нік, з легкою посмішкою дивлячись на Юлю.

Вона здригнулася, почувши його голос.   

Здивувалася, що він узагалі заговорив з нею. 

І  раптом згадала: адже він і гадки не має, що їй усе відомо. 

– Може й будемо... Я поки що не знаю,  – відповіла  незворушно.

Адже  планували  робити й такі фотографії, де вона скаче верхи на Філіні. А тепер... 

Уявити на місці Фільки іншого коня, вона не могла, та й не хотіла.

Пашка повернувся до столика.

–  Максе, –  діловито почав  він, –  тут така справа... Робота з’явилася…  Доведеться в сусіднє місто з'їздити. Гроші гарні платять...  Напарником підеш?

– Надовго?

– Десь на добу чи трохи більше. Від нас залежить…

Максу не хотілося залишати Юлю на самоті, але гроші... 

Гроші потрібні... А в нього вже давно не було вигідної  роботи.

– Ну то  що? – заквапив Пашка, побачивши на обличчі друга нерішучість.

Нік розкрив уже було рота, щоб запропонувати себе, але  передумав: якщо Макс щезне  з очей  на цілу добу, то Юля залишиться, по суті, одна. 

Гарна можливість встановити новий контакт!

Після хвороби і смерті улюбленого коня вона вразлива, більш податлива. 

Якщо правильно себе повести, то все може вийти.

Він знавав у житті багато жінок, але саме Юля стала для нього чимось на кшталт нав'язливої ідеї. 

Причому за досить короткий термін.

Нік здогадувався, чому так сталося, але боявся собі в цьому зізнатися.

Макс почухав скроню і подивився на Юлю, немов очікуючи, що вона скаже. 

Він сам не розумів,  чому, але його підсвідомо хвилювало те, що Нік перебуває так близько від його ненаглядної подруги.  

Це були не ревнощі й не страх суперництва, а таке собі затаєне почуття занепокоєння, наче йдеш високою травою, ступаєш дуже обережно, бо знаєш, що десь там зачаїлася отруйна змія. 

А йти необхідно.

І думки в голові Макса  іноді  кружляли такі: навіть, якщо ти не будеш зі мною,  – звісно, усвідомлювати це нестерпно, просто до смерті, –  але я все одно хочу, щоб ти була щасливою! Але з тим, хто  буде  дійсно поважати і цінувати тебе,  моя  кохана, а не з цим ось... Ніком...