26.2

– Тільки, якщо  ти  будеш мене слухати. Поки не одужаєш, – сказав  Ібергард, заварюючи трави.

Йому не був потрібен вогонь, щоб зварити зілля.

– Мені страшно. Моє життя зруйноване,  усе шкереберть… – здавленно промовила  Юля.

І негайно  її руки торкнулося щось тепле і м'яке, а потім пролунало гучне задоволене муркотіння. 

Юля не бачила кота, але знала, що це за кіт, і обережно погладила його під шиєю. 

Але котяче муркотіння не рятувало від болю.

– Це не так, – відповів Ібергард, –  Ми швидко відновимо   твою життєву силу, і станеш жити, як раніше.

– Як  раніше? –  тихо запитала Юля. Горло її перехопило від сліз, – Як раніше вже ніколи не буде. Мій Філька, мій кінь... він загинув...

–  Так,  знаю. Я бачив.

Юля намагалася стриматися, та  гіркі сльози текли й текли по її щоках. 

А перед очима поставав Філін, живий і щасливий: ось він поклав важку голову їй на плече, і лагідно торкатися замшевими губами її вуха і пасма волосся на скроні...

Юля зайшлася  в риданнях. 

Ібергард не поспішав  її заспокоювати. Часто через сльози виходить найнестерпніший біль.  То нехай поплаче вдосталь...

Зілля було готове. Трави закипіли  і  одразу ж охололи, змінивши колір із мутно-зеленого на прозорий.

Ібергард поклав долоню на Юлину маківку, злегка перебираючи пальцями м'яке, шовковисте волосся.  

Вона має заспокоїтися, перш ніж пити зілля.

І це подіяло.

– Мені вже краще, краще… – промовила витираючи сльози.

Ібергард простягнув до неї чашу, сплетену з гілок, викладену всередині листям.

– Це полегшить твої страждання.

– Я нічого не бачу. Ти можеш запалити якесь світло? – жалібно попросила Юля.

– Можу. Але...

– Я знаю, – сказала Юля, – знаю, який вигляд ти маєш. Обіцяю, що не буду боятися. Ти врятував мені життя...

Ібергард кинув у повітря відблиск золотистого світла. 

Печера освітилася м'яким, білим  сяйвом.

Але Юля чомусь жахалася  підняти очі,  вона дивилася просто перед собою, тож бачила тільки його руку, що тримала чашу: чорні вузлуваті пальці, худе зап'ястя з потрісканою шкірою.

– Боїшся? –  запитав Ібергард.

–  Ні... я не знаю...

–  У будь-якому разі, спершу випий зілля.

Юля взяла чашу з його рук, заплющила очі  і  одним ковтком перекинула в себе гіркувате на смак зілля, що нагадало їй настоянку полину.

У голову м'яко стукнуло, тепло розлилося по всьому її тілу і зробилося значно легше,  зник  біль, серце наче розправилось,  почало битися вільно.

– І  як довго  мені приймати цю настоянку? – запитала вона, все ще не підводячи  очей.

Ібергард  простягнув руку і велів лагідно:

–  Піднімися! 

Юля  послухалася. 

Сперлася на його долоню і повільно піднялася. 

Зрештою, вона має подивитися йому в обличчя.

Тільки це було не зовсім  просто. Макс високий, а Ібергард ще вищий, Юля навіть до плеча його не дотягувалася.

Тож він сам нахилився до неї, наблизився майже впритул.

Юля мимоволі затремтіла.

Чорне, немов обвуглене, дуже худе обличчя з різкими широкими вилицями, запалі очі, зелений вогонь у зіницях, провалені углуб очні ями, на лівій щоці шкіра повисла лахміттям, зотлілілі губи, запечена кров, гнійна рана біля правого вуха і жовтий жмут волосся...

Юля  насилу проковтнула  відвела погляд.

– Неприємно? – з посмішкою поцікавився  Ібергард.

– Ні, просто незвично, –  відповіла  Юля, –  але це неважливо. Зовсім неважливо, який ти маєш вигляд, правда! Мені все однаково! 

І вона змусила себе знову подивитися в його обличчя.

–  Так от, щодо настоянки, – сказав  Ібергар, –  Тобі потрібно її випити ще три рази. Не поспіль, а через певні проміжки часу.

– А якби я померла, ти б зміг мене оживити? – запитала Юля, вдивляючись у його очі з несподіваною жадібністю. 

Їй здалося, що десь там, через цю жахливу потворність проступає щось хвилююче, спокусливе: розріз очей, обрис губ...

– Так, зміг би. Поглянь на Хаоса.

Кіт лежав на імпровізованому ліжку, виставивши догори живіт і склавши лапи. Він спав і посміхався уві сні.

– Я знайшов його під кущем. Він вже почав гнити, місцями навіть кістки оголилися.

– І ти його оживив?

 Ібергард кивнув.

– Я мав потребу хоча б у комусь поруч. Тоді я сам був живий лише один день.

– Лише один день?  Ти так і не згадав, хто ти?