20.2

Нік опустив голову, переживаючи вибух душевних страждань і протиріч.

– Так! Шкода, гроші не все вирішують, – сказав Макс, – Учора перед тренуванням Юля сказала мені, що в тій клятій печері справді живе дух, або хтось з іншого світу...

–  Ось як? – Нік криво посміхнувся.

– Вона запевняла мене, що розмовляла з ним... 

– І ти повірив?

 – Сам не знаю, повірив чи ні...

– Вибач, звісно, – обережно  промовив  Пашка, – але на правах  найкращого друга скажу тобі ось що. Іноді перед доленосними подіями трапляються всякі дивні речі: видіння, голоси і таке інше... Коли людина стає на межу. Ти  ж сам це знаєш… Ні, ні,   – він поспішно  замотав головою, –  ми будемо сподіватися, що Юлька одужає. Неодмінно одужає...

– Якщо вона помре, –  глухо промовив Макс,  –  я вб'ю Олега….

Пашка і Нік переглянулися. 

– А до чого тут тренер? – запитав Пашка.

– Це він мав відповідати за безпеку маршруту і за все... за все! ... –  Макс  скрипнув зубами, до болю стиснувши щелепи.

Тільки б ридма не заридати!

Пашка співчутливо поклав йому руку на плече.

–  Все гаразд! Ходімо в печеру, – сказав Макс, за мить опанувавши себе, –   якщо там хтось живе, то він, у будь-якому разі, має силу. А якщо він має силу, то зможе врятувати Юльку. Нехай моє життя натомість забере!

Ібергард уважно слухав. 

Із цієї розмови  він  дізнався найголовніше: Юля дійсно  вже десь  на відльоті  і ніхто, крім нього не   зупинить її, не поверне  у  світ живих.

Місце, де вона перебуває, розташоване недалеко. Отже,  треба правильно з'єднати   стихії,   прочитати енергії, щоб напевно побачити, в якому вона стані.

Так! Саме цим він і займеться. Треба тільки ось цих трьох спровадити звідси.  Нехай страждають в іншому місці. 

Утім, щиро страждає лише один. Він дійсно готовий віддати свою кров, аби тільки дівчина залишилася живою.  Це неважко зрозуміти. 

Другий засмучений, тільки й усього. 

А третій... Ібергард вишкірився.  Третій – любитель легкої сили – шукає вигоду для себе, насамперед.  

Так, він співчутливо посміхається, бажає знайти слова підтримки, але все це – фальшиве.  

У глибині свого єства він жадає крові, але страшно боїться в цьому зізнатися, боїться, що інші побачать його справжню сутність. 

У печеру він їх, зрозуміло, не пустить. 

Ібергард дохнув крижаним туманом. Той поповз по траві, по корінню і повільно почав обвиватися навколо ніг Макса. 

У першу чергу треба цього  налякати.

Хлопець зупинився, похитнувся невпевнено, зблід обличчям.

– Щось мені недобре, – сказав, насилу видихаючи.

– Не дивно! – підхопив Пашка, якому теж не посміхалася перспектива  лізти  у печеру, – Хвилювання, безсонна ніч.  Тобі потрібно відпочити...

Макс потер спітнілі долоні одна об одну.

Ібергард бачив, що він сумнівається, і послав ще один виток туману. Холодна хмара піднялася до грудей, крижані пальці стиснули горло.

– Давай повертатися, – Пашка смикнув Макса за руку, – Ти нічим Юлі  не допоможеш, якщо з ніг звалишся.

– Я їй і так нічим не допоможу...

–  Не кажи, – повільно промовив Нік, – твоя сила, впевненість у собі, дуже їй допоможуть. Адже ніхто не знає, де вона зараз, що переживає. Кажуть, що люди в комі все чують і усвідомлюють. Їй, напевно, потрібен твій голос.

– Так. Ви обидва маєте рацію, – погодився Макс, – Давайте повернемося. Зараз вип'ю кави і знову  поїду в лікарню.

– Ти впевнений, що все гаразд? – покосився на нього Пашка, – а якщо тренера ненароком зустрінеш? 

– Не бійся. Я вмію тримати себе в руках.

Ібергард простежив, як ці троє   попрямували  геть. Чудово!  

Тепер можна зайнятися більш важливими справами.