16.2

Вона кивнула і швидко   попрямувала  до виходу,  назустріч сонячному світлу. 

Голова йшла обертом. 

Це ж треба!

Вона познайомилася і, навіть, потоваришувала з кимось, хто з'явився, швидше за все, з іншого світу. Чи можно, взагалі,  у таке повірити?

І її знову злякала думка, що це   галюцинації – страшні, підступні наслідки удару головою.

Але  ж  у пункті  швидкої допомоги  її обстежили  і  нічого не знайшли.

– Де ти ходиш? – невдоволено пробурчав тренер, зустрічаючи  дівчину в стайні,   – Ти вже півгодини як маєш  бути в сідлі і на манежі ...

– Пробач. Мені захотілося прогулятися. Голова дуже розболілася, – збрехала Юля.

Головним болем можна було виправдати і те, що вона  ніяк не могла зосередитися на тренуванні. Її неуважність  предалась і  Філіну. 

Він теж не хотів працювати як слід. Тому,  так-сяк завершивши коло, Юля вирішила, що на сьогодні достатньо.

Їй хотілося повернутися в печеру і ще раз переконатися, що все почуте – не марення запаленої уяви.

З одно боку –  страшенно  хотілось,  а с  іншого – було дуже боязко.

Та  поставивши Філіна в денник і  доручивши  його  турботам конюхів, вона все-таки зважилася. 

На виході її  знову перехопив тренер.

– Якщо ти й далі так ставитимешся до тренувань, то на змаганнях провалишся до біса, – не дуже чемно попередив  Олег.

Всі вже давно звикли до його манери розмовляти, тому  ніхто  й не ображався. 

Іноді це, навіть, було  на користь. Особливо для новачків, які вважали, що всі конячки – милі створіння, а кінний спорт – це дуже весело, захоплююче та безпечно.

–  Вибач, –  похмуро відповіла Юля, –  Я нещодавно впала, вдарилася головою.

– То нехай тебе огляне наш лікар! – гаркнув Олег.

– Я вже була у лікарні…

– Послухай, моя люба Юліє. Усі ми зробили ставку на тебе. Ти  це добре знаєш. Але  час ще є. І, якщо ти збираєшся й надалі послитати до сраки  тренування  і  думати, що перше місце на тебе просто так звалиться, то ми матимемо проблеми. А я не бажаю проблем. У мене ще дві дівчинки, які із задоволенням займуть твоє місце, –  спокійно, проникливо  не проказав, а наче проспівав  тренер. 

– Я пам'ятаю… – пробурмотіла Юля.

–  У тому числі і на Олімпійських іграх...

– Але ж вся справа у професіоналізмі та в інтуїції,  чи не так? – зухвало заперечила Юля.

– Саме! Розумниця моя! – холодно посміхнувся Олег і, клацнувши пальцями перед її носом, пішов уперед, але за кілька кроків зупинився і озирнувся:

– Сподіваюся, наша бесіда була продуктивною.

–  Ще б пак! – буркнула Юля.

Вона зателефонувала Максу. Про всяк випадок. Щоб він не  припхався на  конюшню. 

Сказала, що почувається не дуже добре.  Тому тренування довелося закінчити раніше. Ні, забирати не треба. Вона зараз їде додому.

І,  не  дослухавши невдоволене бурчання Макса, Юля закінчила розмову.

Сумніви, ясна річ, були. 

Зранку її запросив кіт. А зараз вона йде без запрошення. 

А якщо господареві печери  таке нахабство  не сподобається, і він вирішить знову провчити її?

І навіки заборонить їм і близько підходити до печери?

Але залишатися у сумнівах Юля не могла. Занадто багато від цього залежало. Вона повинна переконатися, що тягнути в печеру обладнання та все інше  – безпечно і доречно.

Адже їм доведеться перебувати там кілька годин. Самі  зйомки, вірогідніше,  займуть декілька днів. З першої спроби може нічого й не вийде.

Віддуваючись від спеки,  дівчина  підійшла до печери.

Навколо розливалася безтурботна спекотна тиша. Тільки птахи  весело щебетали  десь  високо у гілках дерев.

Зазирнула у темну порожнечу. Пахло огидно, як і раніше.

–  Гей! – тихенько покликала вона. – Ти там?

Але їй ніхто не відповів.

–  Гей! – трохи голосніше покликала Юля, –  хтось там є? Киць-киць-киць… Котик, а ти де?

Може,  той дух,  мрець, чи хто він там, вийшов кудись? Точніше, вилетів?

Юля витерла піт з чола, відтягла комір футболки, подула, намагаючись остудити гарячу шкіру.

Чи заснув, розм'якнувши від спеки? Мерці,  взагалі сплять?

А може, це вона дурна як пробка?  Або та  розмова їй, дійсно,   примарилась, або її  гарненько так  розіграли, а той, хто це зробив, давно вже пішов звідси!

Але кіт? Кіт – теж  звичайнісінька  галюцинація. 

Якось  в дитинстві, вона сильно застудилася і лежала з температурою під сорок, то теж бачила дивні, примарні  силуети,  які бігали по стінах.

Але зараз  у неї  немає температури.