Розділ 13.1

Заграв будильник  на смартфоні.

Юля відключила його і, зітхнувши,  повернулася  на інший бік.

Вставати дуже не хотілося, але все ж таки довелося – сьогодні відповідальне тренування, і  його  ніяк не можна скасувати.

Попереду – низка важливих змагань, які визначать її спортивне майбутнє.

Вона навіть іспити до університету відклала  на наступний рік. І все це –   заради підготовки до Олімпійських ігор.

Якщо  виграє республіканські змагання, її включать до збірної країни.

І ось уже  три дні  вона  займалася  як проклята, до знемоги. Але даремно сподівалася, що втома допоможе їй краще спати. 

Те  моторошне обличчя, яке несподівано вистрибувало  з глибини пам'яті,  продовжувало переслідувати її  у  нічних кошмарах,  і    дедалі ставало все страшнішим і огиднішим.

Макс зателефонував о сьомій, сказав, що відвезе її на  тренування. Йому все одно  по дорозі.

–  Ти прокинулася? – покликав із кухні голос бабулі. – Я каву зварила.

Юльчині батьки розлучилися вже дуже давно.

Батька дівчина  зовсім  не пам'ятала. Та й  взагалі,   в домі  про нього згадували  рідко та неохоче. Жили вони з матір'ю погано, а розлучилися ще гірше.

А мати то моталася по заробітках, то знову виходила заміж і переїжджала  до нового чоловіка, тож виховувати дочку   просто не мала часу. Та й бабуля категорично заявила: сама роби, що хочеш, а дитину  буде зі мною….

Юля, як була у короткій піжамі, пройшла на кухню.

Бабуля пританцьовувала біля кавоварки. У свої шістдесят п’ять вона виглядала чудово: молода, підтягнута, спортивна, з модною  зачіскою.

Вона любила тусуватися і навіть зустрічалася з чоловіком на кілька років її молодшим. 

Але в це Юля не хотіла вникати. Бабуля має право жити так, як вважає за потрібне.

До того ж, останні роки вона підробляла репетитором і мала свій, стабільний дохід,  тож не залежала від грошей, які іноді підкидала Юльчина  мати.

– Булочку? – запитала бабуля.

Юля заперечливо похитала головою і додала в каву знежирене молоко.

Їй не можна набирати вагу. Бабуля й сама це чудово знала, але щоранку незмінно пропонувало то булочку з  маслом, то круасан, то ще щось калорійне.

– Я тут учора Максіка зустріла. Увечері, – немовби між іншим, сказала бабуля і багатозначно подивилася на Юлю своїми веселими, світло-карими очима.

–  Ти  ж знаєш, що Макс завжди перебільшує, – поспішно, навіть не знаючи про що йтиметься, заявила Юля.

–  Можливо. Але він тебе кохає.

– І що з того?

– Подумай про це, моя дівчинко. Макс  знає тебе з дитинства, мириться з усіма твоїми закидонами.

–  А його закидони  – вони не рахуються?

Бабуля терпляче зітхнула.

–  Зараз так важко знайти підходящого  хлопця. Особливо для такої гарної та амбітної дівчини. Боюся, що ти потрапиш у лапи якогось махінатора чи аб'юзера.

– Ну, годі вже, ба!  – роздратовано відмахнулася Юля, –  Я ж вмію за себе постояти ...

–  Твоя мати так  само казала. А вискочила заміж за  покидька, який її бив, а потім повзав у ногах, благаючи повернутися. Скільки сил я доклала, щоб викинути цього гада з нашого життя!

– Та чула вже!

–  Чула вона, як же! Так послухай ще раз, – лагідно й терпляче  наставляла  бабуля. – А от якби  твоя мати  вийшла за  того  хлопця  з  нашого двору, який її  на велосипеді  катав, то була б у вершковому шоколаді! Він їй тричі пропозицію робив... А вона обрала  кохання неземне – твого  клятого батька. А той хлопчик, до речі, зараз має фірму свою,  і  родина  його потреби  ні в чому не має,  а діти за кордоном вчаться…

–  Тоді б я не народилася! – пирхнула Юля.

– Коли доля – так народилася б! –   заперечила бабуля.

– Хтось би народився, але точно – не я…

–  Не треба мені тут філософію розводити! Не  вона  б народилася.

–  Чого ти хочеш, ба? – стомлено скривилася Юля.

Іноді бабулю проривало наче оті труби, і вона починала виносити їй мозок. Хвала всім богам –  таке відбувалося не часто.