Розділ 12.1

– А ти сам, крім порталу, пробував що-небудь? – спитав Макс, гортаючи книгу і уважно розглядаючи символи.

– Пробував, – неохоче відповів Нік.

Він був роздратований, що Макс  припхався  з самого ранку, і що тепер потрібно відповідати на  всі його запитання.

Після вчорашніх подій у Ніка   страшенно боліла голова,  і ніякі таблетки не допомагали вгамувати той біль.

– І що? – допитував Макс, –  Що саме ти робив?

Пашка зварив каву, змовницьки підморгнувши, поставив на стіл невелику пляшку бренді.

– Спілкувався з астральними сутностями.

–  І як воно?

– Начебто вийшло, – відповів Нік, – але ти врахуй, там же  глупа купа всяких інгредієнтів…

–  Начебто вийшло? –  уточнив  Макс.

– Ось, портал, наприклад… Я бачив, ніби,  якийсь вихор… Тільки, звісно, увійти в нього не зміг…

– Вихор! – фиркнув Макс, – Може  то  просто в очах зірочки застрибали!

– Слухай, не віриш, так і не треба. Книга моя, між іншим! –  Нік роздратовано підвищив голос.

– Так забирай її і мандруй звідси подалі!

–  Йшов би ти сам…

Макс поклав книгу і перевальцем попрямував до Ніка.

Той дивився на нього, зневажливо примруживши очі.

– Гей, ви чого! –  Пашка схопився зі свого місця і рішуче встав між  набиченими хлопцями, –  Годі вже!

Він знав, звичайно, про вчорашню подію і чудово розумів, що за блискавка  спалахнула  зараз між ними. Юлька!

– Гаразд! Забули! –  Макс махнув рукою і знову потягнувся до книги.

З'ясовувати стосунки кулаками він дуже не любив.

Нік повільно, непомітно видихнув. Проти такого здоров’яги шансів у нього  майже не було. До того ж, він завжди більше покладався на інтелект, ніж  на фізичну силу.

– ​​Зробимо вигляд, ніби нічого не трапилося, – додав Макс і  спитав: – Отже, нам потрібне дзеркало?

– Або будь-яка  дзеркальна поверхня, – Нік взяв чашку з кавою. Пальці його трохи тремтіли.

– Річка? Озеро?

– Будь-яка. В принципі, підійде навіть широка тарілка з водою. Тільки воду не з-під крана бажано, а дощову… Або з річки.

– Ну добре. А що ми звідти зможемо дістати? – запитав Пашка, – Ось ти особисто, чого  б хотів?

Він не так фанатично цікавився езотерикою, як, наприклад, Нік, але якби випала можливість отримати щось, не докладаючи особливих зусиль, то він і не відмовився б.

Макс йому свого часу всі  печінки  проїв  розмовами про те, що за допомогою магії можна досягти чого завгодно. 

Щоправда, поки нічого не виходило, але які їх роки! Вміння приходить із досвідом…

– Магію, –  повільно  відповів Нік, – але справжню, а не якісь жалюгідне вміння пердбачати події або  читати  наговір на удачу…

– У нашому світі мати магію досить небезпечно, –  посміхнувся Макс, –  Я б хотів грошей. Багато. Тоді б ми з Юлькою поїхали кудись, де тепло й весело, купили б там величезний будинок!

Макс мрійливо закотив очі і забарабанив пальцями по столу.

– А скажи, – запитав Нік, дивлячись на нього чіпким поглядом, – вас справді лише троє? Чи є інші, хто цікавиться?

– Є. Але коли справа стосується таких серйозних речей, то краще з тими, кому повністю довіряєш… – він перегорнув сторінку, – А це що?

– Це заклинання для заклику сутності з-під землі…

– Цікаво… Кров, коріння, черв'яки… Це для мертвяка? Для вампіра?

– Ну… майже… Із вампірами треба бути дуже обережними. Перш ніж такого закликати, потрібно створити амулет захисту.

– Це складно?

– Ні. Просто створення вимагає уваги та знань, – відповів Нік, – знадобиться земля, трава та дрібне каміння з того місця, де збираєшся говорити заклик.

– З цвинтаря? – уточнив Макс.

–  У глибинах землі поховано багато мерців. Достатньо однієї стародавньої кістки, щоб підняти  будь кого.

– Нічого собі! –  захоплено засвистів  Макс.

– Не свисті у мене на кухні! – обірвав його Пашка на повному серйозі. –  Бо і так грошей немає!

–  Одне тільки незрозуміло, – сказав Макс, –  навіщо нам  піднімати  когось з-під землі? Що  він може?

–  Мрець, якого підняли за допомогою магії може все, що завгодно. І найголовніше – вказати, де скарби закопані.