7.2

Ібергард на мить і сам завмер. Ще один сплеск пам'яті!

–  Я  розумію… На що завгодно... – розгублено погодився Нік.

Він так довго мріяв про це, а коли мрія збулася, і потойбічна сила, вочевидь, відповіла на його прохання, він запанікував і злякався. 

Звісно, у своїх мріях він був готовий на все, навіть душу продати, а тепер…

–  На все, що завгодно? –   перепитав  Ібергард, якого все більше  і більше  розважала ця несподівана гра, і тихо розреготався.

– Свою душу… – почав було Нік, але некромант його обірвав:

– Твоя душа? Ні, це дуже просто. Ти нічим не жертвуєш і не ризикуєш. Мені потрібне інше підношення…

– Яке?

–  Кров. Чиста, невинна кров. Ти приведеш мені жертву, –  і вражений раптовим бажанням, Ібергард на мить замовк, щоб зібратися з думками, а потім знову  заговорив:

–  І не будь-яку жертву. А ту дівчину, що була тут... Приведеш сюди, до печери, і проллєш її кров на ці камені.  Як зробиш це  – то  отримаєш бажане.

Нік  задихнувся, затремтів. Він, хоч і чекав чогось подібного, але сподівався, що все обійдеться його власним падінням, а не вбивством іншої людини. 

Він не був упевнений, що готовий до такого.

 – Що ж мовчиш? – хрипко, з підвиванням, продовжив знущатися Ібергард, ніжно чухаючи шию солодко сплячого кота.

Він  пильно роздивлявся хлопця,  відчував липкий запах його страху та якогось потємного  захоплення, і розумів – такому варто тільки почати. Перше вбивство сп'янить, дасть відчуття всемогутності, а потім  вже важко буде зупинитися.

– А що  я отримаю, якщо ти отримаєш жертву?  – раптом спитав Нік тихо, але твердо.

Некромант усміхнувся сам собі. Ось вона, жадібність. Він на краю прірви стоїть, а все одно торгується.

Спершу Ібергард хотів сказати, що ставити умови потойбічним силам – подібно до смерті, але це було б занадто передбачувано та нецікаво.

– Якщо я отримаю жертву, ти можеш загадати три бажання про могутність. Так, як ти сам її  бачиш. І вони здійсняться.

У Ніка похололо  у грудях. Він і не розраховував отримати відповідь на своє запитання, навпаки боявся, що от зараз і поплатитися за свою зухвалість.

Але, здається, той, хто живе в печері, виявився зговірливішим, ніж про те пишуть в окультних книгах.

– Три бажання? Будь-яких? – уточнив він.

– Будь-яких. Про могутність, – відповів Ібергард цілком дружелюбно.

Йому дуже хотілося зрозуміти, наскільки далеко зможе зайти цей любитель  легкої сили. 

– Я зрозумів, зрозумів… – тремтячи від жаху, від захоплення відповів Нік.

– Ти,  начебто, розумний, –  вирішив  ще раз  підбурити його Ібергард, –  але не раджу жартувати зі мною…  Ти сам прийшов до мене, пам'ятай про це!

– Так! Я пам'ятаю…

– Ти приведеш сюди дівчину завтра після заходу сонця.   Надумаєш обдурити  –  заплатиш утричі... 

Нік кивнув і несамовито вибіг з печери.

У себе він прийшов лише автобусною зупинкою.

Сів на лаву і судорожно зчепив пальці рук.

Звичайно, його, як цілком розумну людину, гризла прихована думка, що такого бути не може, що все це  – безглуздий жарт, що хтось просто сховався в темряві печери, щоб посміятися з нього.

Але як же ті почуття, які він відчув? Моторошний запах, тіні, шарудіння… Чи  то просто  така акустика та  болісна уява?

На місці не сиділося. Нік не став чекати автобуса, а схопився і швидким кроком пішов уздовж дороги у бік міста.

Думати, що це жарт – куди як безпечніше.

А якщо,  ні?

Раптом у печері справді була якась сила, з якою він уклав договір? 

І, відступивши, злякавшись, він цей договір порушить і тоді просто згине ні за що, без сліду.

Нік важко видихнув і витер піт з чола. Завтра… Завтра у нього зустріч із Юлею…

Нік із силою, майже до крові прикусив губи. Безневинна, свіжа кров. Він мимоволі представив її ніжну, засмагло-рожеву шкіру і розлючено потряс головою. 

Він як майбутній хірург звик до мертвих тіл, крові та подібних речей, але жива дівчина – не мертве тіло…

Чи зможе він так холоднокровно її вбити?

Адже спочатку він хотів використати її для іншого. У ній стільки енергії, стільки невикористаного потенціалу.

Добре! Нік рішуче струснув головою. Завтрашній день все покаже. Він зустрінеться з Юлею, а там… видно буде.

Конкретного плану Нік не мав. Зате в голову наполегливо лізли лякаючі думки.

Йому доведеться вбити, щоб отримати бажане. Вбити!

А якщо все це дурна маячня  і ніякої і могутності він не отримає? Тоді що? Все покатиться до дідька.  Все  його  так дбайливо збудоване життя.  В'язниця... або психлікарня. Якщо його знайдуть, звісно.  Можна поїхати подалі. Дуже далеко. Добре, що така можливість є.