Розділ 7.1

Ібергард одразу здогадався – хлопець повернулася не просто заради цікавості, а з певною метою. Тому не став лякати його одразу, а вирішив дочекатися і подивитись, що ж воно  далі буде.

Зараз він мав чудовий, піднесений  настрій – напевно вперше за  весь час його перебування у світі людей.  

Тіло наповнилось  блаженною легкісттю, і Іберхарду дуже хотілося втримати, зберегти це  захоплююче, давно забуте  відчуття.

Він згадав про трепет у грудях і знову спробував викликати його, але нічого не сталося.

Може, то й і не серце стукнуло тоді, а щось інше?

Але некромант знав – якщо хоча б іскра життя запалилася, то роздмухати її знову, нехай і важко, але можливо.

Хаос дрімав на його колінах, згорнувшись  клубком. Ібергард ніжно поглажував  його шию.

Хлопець  заговорив  так шанобливо й улесливо, таким благаючим  голосом, що Ібергард зневажливо посміхнувся.

Може, люди у чомусь і змінилися, та сутність їх  залишилася такою, якою  була колись.  

Люди так само  шукають силу, вони благають про  силу, вони віддадуть за силу все, що завгодно.

– Егеж!  – пробурмотів  Ібергард, – починай, друже, а я послухаю…

Він сидів у тіні, під стіною, але його зір був набагато гостріший,  ніж людський, тому він чудово бачив Ніка –  зляканого, сполотнілого.  А ще  виразно відчував    усі його  хвилювання,  усі  таємні  бажання.

То був гострий запах: поту та страху, цікавості та ще якоїсь дивної спраги, ненаситності…

– Почуй мої слова…

–  Припустимо, що я  почув,  –  сказав Ібергард і провів жовтими гострими  нігтями по  стіні печери, створюючи моторошний звук.

Ніку здалося, що  це чиїсь кігті шкрябають  не по каменю,  а по його нутрощах, вивертаючи їх навиворіт.

Але хлопець  терпів, неймовірним зусиллям волі давлячи нудоту.

А в душі тріумфував –  його випробують, отже, він не помилився. У печері справді є щось… чи хтось, хто у багато разів сильніший за людину.

Ібергард миттєво прочитав  емоції  хлопця і скривив рот.

Що б із ним зробити? Налякати до мокрих штанів… Але  який у цьому інтерес?

Краще пограти трохи…

– Навіщо ти прийшов сюди? –  спитав він тихим, зловісним голосом.

Нік, почувши цей голос, ледве не кинувся тікати без огляду. 

Його занудило ще сильніше, коліна затремтіли, руки стали крижаними. Ще б пак! Одна справа – сподіватися, а інша – ось так  несподівано  отримати бажане…

Але, неймовірним зусиллям волі він взяв себе до рук. 

Зрештою, він не вперше звертається до потойбіччя.  І який-не-який досвід в нього є.

– Я прийшов за знанням, – тремтячи, відповів Нік.

Він не розумів, звідки саме долинає голос. 

Здавалося,  ніби це самі стіни розмовляють, але  роздивитися він не наважувався, стояв без руху, наче вкопаний  в землю.

Точніше, знав: обертатися не можна в жодному разі. Це  – правило спілкування з потойбічним світом, і порушувати  його  не можна ні в якому разі. 

Ібергард розважався. І  щоб  стало ще веселіше, він напустив  ману.

Ніку здалося, ніби  за його спиною хтось з'явився, дихаючи важко і хрипко. А потім крижані пальці почали трогати  його за шию і стискати, ніби  намагаючись душити.

Але він стояв непорушно.

Хаос перекинувся на спину, виставивши назовні сизий облізлий живіт і замуркотів.

Ніку здалося, що хтось зовсім поруч повертає важке каміння.

– І які знання ти шукаєш? – запитав Іберхард.

Це, на перший погляд, просте запитання, несподівано налякало і спантеличило Ніка.

Які знання?  Наприклад, про те, як  швидко  здобути владу і багатство,  або про те, як відкрити портал в інший світ.

Але хіба він міг зізнатися?

Втім, йому не треба було  про це говорити. 

Ібергард бачив  кожну його думку і просто чекав, з цікавістю спостерігаючи за хлопцем, в душі якого  вирували бурі та урагани.

– Знання про все, що приховано… – пробурмотів Нік невпевнено.

–  Занадто розпливчасто. Ти прийшов сюди, потривожив мій спокій і не розумієш, чого шукаєш? –  Ібергард навмисне знизив свій голос до  ще більше вкрадливої, зловісної загрози. 

А мана, напущена ним, ще сильніше стиснула горло Ніка.

–    Мені потрібна могутність, –  просипів той.

Першим на думку чомусь спало слово – могутність,  тому що  могутність, ніби,  вміщує у себе   все  одразу, три в одному: влада, гроші, знання. 

І це набагато реальніше, ніж бажання відкривати портали в інші світи.

–  Могутність!  – з презирливим задоволенням повторив Ібергард, – Але  ж могутність просто так не дається …