Розділ 6.1

Юля  помітила, яким поглядом дивиться на неї Нік.

Він стояв по той бік відкритого манежу поруч із Максом і не відриваючись, спостерігав, як вона їздить верхи, відпрацьовуючи пасажі та зміну ніг на галопі – вся струнка, зосереджена, витончена…

Погляд хлопця їй подобався, хоча вона й не думала про те, що між ними може бути щось… І навіть, не через ревнивого Макса.

Просто Нік її мало цікавив як чоловік.

Їй хотілося дізнатися все, що йому відомо про магію, езотерику та інші цікаві, потойбічні речі. 

Тобто їй хотілося з ним потоваришувати. Тільки потоваришувати, а там уже –  яка карта випаде…

Та й Макс... Він у дружбу між жінкою та чоловіком не вірить. Навіть якщо ця дружба з пелюшок. Взяти хоча б їх самих.

Звичайно, років до 15 це справді була просто дружба.

А потім у Макса щось луснуло  в голові і  в іншому місці. 

Він почав заводити всякі розмови, робити натяки і сипати вульгарними жартами. Казав, що вони неодмінно одружаться, як тільки їй виповниться вісімнадцять.

Юля до цього не ставилась аж надто  серйозно, та й заміж вона так рано не збиралася і приводів, навіть у поцілунках, ніякого йому не давала. 

Точніше, вони й не цілувалися ще по-справжньому. Так, жартома, можливо, заради цікавості, декілька разів…

Але саме тому,  дружба з Ніком теж може стати проблематичною. Макс не зрозуміє її і почнуться погрози, докори і таке інше.

Юля не хотіла, щоб  через  неї хтось постраждав.

До того ж Нік – гість. А у Макса тут своя компанія. І навіть той факт, що Нік – брат Пашки не зіграє ролі, якщо друг дитинства вирішить, що той до неї  нерівно дихає…

Думаючи про це, Юля ніяково смикнула привід. І Філін  спіткнувся, зробив помилку.

– Юлько! У хмарах літаєш!  – невдоволено крикнув Макс, який будь-який її промах приймав на свій рахунок.

Вона просто махнула рукою і підібрала поводи, змушуючи Філіна знову зібратися, зосередитися.

–    Юля, вона твоя дівчина? – обережно поцікавився Нік.

– Так. Наречена! –  відповів Макс і голос його негайно став металевим, а погляд підозрілим. –  А що?

– Нічого. Просто, нам, можливо, доведеться багато і тісно спілкуватися. І я не хочу спалахів ревнощів, – незворушно сказав Нік.

–  Проблем не буде, якщо ти не надумаєш зустрічатися з Юлькою наодинці і без мого відома, – лагідно посміхнувся Макс, граючи м'язами під стильною футболкою.

–  А вона завжди інформує тебе про кожен свій крок? – також ласкаво поцікавився Нік.

– Що? Ні… – Макс запнувся і погляд його спалахнув холодною злобою, – Послухай, мої стосунки з Юлькою – наша особиста турбота. А з тобою тільки ділові стосунки… Тож не перегинай…

– Не буду, – відповів Нік.

Комусь  іншому Макс міг би дати по голові за одне тільки подібне запитання. Але він також не хотів перегинати. Що-що, а розум він мав.

Цей майбутній хірург-езотерик їм корисний... Поки що, принаймні...

Нік усміхнувся про себе. 

Він не дуже злякався Макса та його прихованих погроз. Він давно вже шукав ось таку дівчинку: молоду, вродливу, наївну, яку можна захопити, закрутити їй голову, а потім використати для своїх цілей.

Він спостерігав, як Юля плавно і впевнено похитується  на кінській спині, і розмірковував.

Яка ж вона гарненька! Але, навряд чи наївна.  Та  нічого! Головне – щоб почала йому довіряти. Тоді все вийде…

У печері явно є щось чи хтось. Нік  майже одразу повірив  в це, як тільки почув про печеру, а коли  сам побував у середині, то    й зовсім перестав сумніватися.

За всіми ознаками,  печеру  охороняє щось надприродне. 

Тож  вона – ідеальне місце. 

Нік не вірив, що в печері валяється мрець. Запах, звичайно, є, але він  все ж таки якось  відрізняється від звичайного трупного запаху.

У ньому є щось фальшиве. Можливо, хтось  навмисно його  створив, щоб відлякати любителів пхати носа в таємниці темних печер.