Розділ 4.1

Некромант лежав на траві біля входу в печеру і роздивлявся зоряне небо, намагаючись знайти хоч одне знайоме сузір'я.

Ніч була теплою, нещодавно пройшов легкий дощ, густо пахло лісовими травами та свіжістю молодого листя.

Ні про що не хотілось  роздумувати,  хотілося  просто лежати на траві, слухати переливи солов'їних трелів і дивитися в небо, насолоджуючись безтурботністю та прохолодою.

Кіт, який  получив  ім'я Хаос відновлювався набагато швидше, ніж він сам. Але некроманта це не хвилювало. Кіт був мертвий лише кілька днів. А він…

До речі, а скільки він сам був мертвий? Який зараз час?

Дивний вогник майнув високо в небі і почав рухатися, порушуючи всі відомі некроманту закони.

Він навіть підвівся, вдивляючись. пильніше. То  що може бути?  Зірки так не рухаються.

Магії у цьому світі немає.  Некромант  прислухався до вібрацій повітря.  Так! Те, що летить зараз високо в небі, має звичайну природу.

Отже,  це людський витвір.…

Отакої! Некромант усміхнувся сам собі. Люди навчилися літати – здійснилася їхня давня мрія.

Він глибоко зітхнув і, наче вперше відчув свіжість вологого нічного повітря. Це почуття здивувало його і він вдихнув ще раз, прислухаючись до того, як його нерухома  згнила кров,  повільно, ніби неохоче наповнюється новою енергією.

Некромант інстинктивно підніс руку до голови. Колись він мав волосся, здається, воно було світле і густе, а тепер залишилася лише суха шкіра, вкрита виразками, які ніяк не загоювалися, незважаючи на те, що він пив цілющий відвар з плісняви.

Утім, не зовсім. Над чолом, немов у насмішку, виросло  єдине жорстке, жовте пасмо.

Упіймав опариша, що виліз із правого вуха і з огидою розчавив його. 

Коли вони перестануть липнути до нього, ці черв'яки! Він живий уже  три дні.

– Живий… – прошепотів некромант і прислухався.

Йому здалося, що всередині в нього щось здригнулося. Він давно забув, як б'ється його серце. А тепер… Невже це воно?

Щось тепле потерлося об руку.

– Хаос… – ласкаво промовив він, запускаючи пальці в м'яку котячу шерсть.

Хаос уже повернув  собі  друге око і тепер на некроманта  дивилися двоє  закоханих  вогні, хоча сама  котяча морда все ще залишалася трохи перекошеною.

Машинально перебираючи шерсть на загривку Хаосу, некромант втупив погляд у землю.

З туману пам'яті  почали проступати  незрозумілі, болючі видіння.

Можливо  це сталося тому, що кров його, нехай і дуже повільно, але все ж таки почала струменіти  по венах, оживляючи  давно висохлі нутрощі, намагаючись повернути до життя все те, що колись загинуло.

Некромант напружився, зосередився, щоб не втратити це відчуття, цю сполучну нитку між життям і смертю. Його життям і  його смертю.

Він напружився так сильно, що шкіра в кількох місцях луснула, і густа чорна рідина просочилася назовні.

Але він не звернув на це уваги, поринаючи все нижче і нижче в безодню спогаду.

І, нарешті, торкнувся дна.

Потім побачив щось. Нічого не зрозумів, але бачення не відпустив, намагаючись зробити його  більш яскравим і усвідомленим.

Він побачив сіре холодне небо з низькими хмарами, гострі вершини гір, вкриті туманом. Почув завивання вітру в ущелинах і далекі гуркіт грому.

По схилу гори дерлася жінка. З коротко стриженим волоссям, одягнена в лахміття, з худими, оголеними  грудьми. 

Вона розлючено лізла  нагору, не звертаючи уваги на гостре каміння, що впивалося в її босі ноги, на криваві сліди, які залишалися  позаду. 

Шановні  прихильники фентезі-історій! Якщо читаєте, то,  скоріше за все,  книга вам подобається. Тож, будь ласка, не ігноруйте автора.  Залишайте вподобайки і коментарі!  Дякую!