3.2

– Так. Я кінним спортом займаюся, професійно – недбало відповіла Юля, – А на краю лісу будують величезний кінноспортивний комплекс.

–  Вона у нас не аби що, а цілий майстер спорту! – гордовито  промовив  Пашка,  – З триборства.

– Здорово! – захоплено простягнув Нік, розглядаючи Юлю  з новою цікавісттю.

Тепер Макс це погляд  перехопив  і застережливо примружив очі.

Пашка поспішив розрядити обстановку і почав розповідати Ніку про фотосесію.

– Цікаво! – промовив тойі відразу запропонував: – Я можу допомогти. Коли навчався в університеті, ми теж розігрували усілякі  сцени з міфологічних сюжетів, тому маю уявлення, як це робиться. Костюми, постановка та інші дрібниці… Я так розумію,  саме ти й будеш головною героїнею? –   посміхнувся він  до Юлі.

– Буду, – просто відповіла та.

– Ну, про це ми ще поговоримо! – трохи роздратовано сказав Макс, відставляючи порожню чашку, – а от про книгу можна дізнатися детальніше?

– Та будь ласка!  

Книга лежала  на підвіконні, поруч із підсвічником, у якому похилилася, завалилася на бік, наполовину оплавлена ​​свічка.

Нік відкрив книгу та простяг її Максу.

Той смикнув із вази серветку, витер пальці і, взявши книгу, заходився повільно, зі смаком її гортати.

Усе цілком знайоме:  малюнки символів,  інгредієнти, заклинання.

–  Це ж латинь? – спитав діловито.

– Латинь… Найзручніша мова для заклинань. Але все не так просто.

– А як?

– Ти колись, взагалі,  читав заклинання? –  запитав Нік.

Запитав, начебто, просто, але в голосі його  почулося щось зарозуміле.

Юля спершу хотіла заступитися за друга, але промовчала.

Макс останнім часом забагато про себе  уявляє. Вважає себе чаклуном неперевершеним. То нехай хоч хтось зіб'є з нього пиху.

І Юля вперше, з  цікавісттю  подивилася  на  Ніка,  осяяного вечірнім світлом із вікна.

Нічого особливого,  начебто.  Коротке русяве волосся, обличчя звичайне –  в натовпі не помітиш –  але інтелігентне, та й все інше нічим не примітне… Тільки ось  погляд дивний:  важкий, повільний, навіть гіпнотичний…

– Читав! – відповів Макс.

– Латиною?

– Так.

–  Тобто розумієш, як і з якою інтонацією це робиться?

– Ну так, у принципі…

–  І що, виходило?

– Більш-менш, – відповів Макс невизначено.

Ось уже, чудова відповідь! Більш-менш…

Та, якщо чесно, то не дуже у них і виходило. 

А коли Юля  вичитала в інтернеті, що заклинання піддаються не кожному і потрібно мати певні здібності, щоб їх вимовляти – то й зовсім засмутився.

Щоправда, на іншому сайті було написано, що наука читання заклинань, звісно, складна, але освоїти її можна.

– Добре! –  кивнув Нік, – як не хочеш, то й не треба розповідати.  Зрештою, магію в нашому світі не так легко проявити. І навіть  вірно сказане заклинання – не запорука того, що все вийде так, як задумано, –  він посміхнувся зі знанням справи, забираючи у Макса книгу:  – Одне можу сказати, книга  ця –  унікальна  і  заклинання, які в ній  надруковані  –   дійсно працюють.

– А сам ти зміг чогось досягти? – запитала Юля,  розуміючи: лише словам, без доказів, вона не повірить.

Сказати можна будь-що, причому в цілковитій  впевненості, ніби ти справді це бачив. Якщо  йде мова про  якісь  дива,  то люди  завжди прагнуть обдурити навіть самих себе. Про це вона не з чуток знає.

– Зміг, – скромно відповів Нік, –  і не думаю, що це був обман зору. Я бачив, як портал почав відкриватися. Тільки чогось не вистачило для завершення процесу.

– Слухай, а навіщо відкривати портал? Який з цього сенс? До того ж, це  небезпечно! –  висловилася  Юля.

Можливо, цей  розумник, в університетах навчений, роз'яснить їй, нарешті, який сенс, взагалі,  відкривати  якийсь портал!

У те, що його можна відкрити, Юля  вірила беззастережно.

Про це їй сни  розповідали. І, начебто нічого особливого в тих снах  не відбувалося, але щоразу вона прокидалася з таким стійким відчуттям, ніби  побувала десь за межами звичної реальності.

– Небезпечно, –  погодився Нік, – але якщо вийде, то можна отримати все, що душа забажає. Силу, владу, гроші...

– Гроші – це добре! – зітхнула вона, –  але вони ж з порталу на тебе грошоспадом не просипляться, адже так?

– Ні. Але ж ти не станеш сперечатися, що могутність і сила –   це   те саме, що   влада і гроші? 

– Не стану.  Ось тільки  портали…

–  Ти дуже мало знаєш про портали, –  обірвав  її Нік,  – Я  розповім якось.  А поки повернемося до першочергової справи.  Так коли ви мені  ту печеру покажете?

Порадившись, вирішили, що післязавтра на світанку –  найбільш вдалий час.