Розділ 2.1

Юля  кинула останній погляд на вимитого до блиску, розтертого насухо Філіна і, побажавши йому добраніч, вийшла зі стайні.

Сьогодні вона затрималася і йшла однією з останніх. 

Дежурні конюхи неквапливо ходили  по конюшні, засипаючи в годівниці овес.  

Філін вимогливо заіржав, просунув морду крізь прути, роздуваючи ніздрі, втягуючи повітря, наповнене запахом свіжого сіна.

– Облиш, Філь, я ж завтра повернуся. Ось прямо зранку! –  пообіцяла Юля,  не втрималася і поцілувала жеребця в теплий ніс.  

У глибині приміщення, де розміщалися   тимчасові офіси, грюкнули двері.

Юля почула голос тренера з триборства і поспішно, ледь не бігом, припустила до виходу. 

Якщо Олег побачить, що вона ще тут, неодмінно  причепиться з розпитуваннями, дорученнями або  наріканнями. 

Він і так бурчить, що вона присвячує тренуванням занадто мало часу –  лише чотири години на день. 

Адже попереду – низка складних  змагань. І якщо вона бажає потрапити до збірної країни і поїхати на Олімпійські ігри, то треба  тренуватися  цілодобово…

Макс чекав біля машини, прискіпливо вивчаючи зроблені в лісі знімки. 

Уже досить довго вибирали вони місце для фотосесії в стилі чи то фентезі, чи то містики. Загалом, потрібно було знайти щось середнє. 

Фотосесія це дуже важлива. Якщо вони потраплять до числа трьох фіналістів, то Юля отримає невелику роль в одному з найпопулярніших фентезі-серіалів.

Стати актрисою? Хіба вона не мріяла про це з дитинства? Шкільний театр, звісно, не береться до уваги...

– Так! – підсумував Макс, показуючи знімки, – ось тут, поруч із печерою – якраз те, що потрібно. І всередину ми неодмінно заглянемо. Думаю, там знайдеться багато чого цікавого. Тільки треба якісь маски  захопити. Про всяк випадок. Бо дуже ж  там  смердить!

–  Не   впевнена, – Юля поїжилася, –   Досить похмуре місце, як на мене. 

– Якраз те, що лікар прописав! –  закивав Макс, – Ми з хлопцями добряче все оглянемо і тоді вже почнемо. Може, там і прикличемо   когось… Поведеш? –  запитав він і додав, немов виправдовуючись: –  А то в мене щось голова важка. Мабуть,  сонцем напекло.

–  Кого ти збираєшся прикликати? – насупилася Юля, сідаючи на водійське сидіння, –  Йшлося про простий ритуал для отримання  якихось приємностей!   Удачи,  грошей, чи ще чогось…

Вона нещодавно отримала права, а машини в неї не було, тож вона не втрачала нагоди попрактикуватися у водінні.

– Ти ж не знаєш ще! –  Макс  ляснув себе по лобі, – я вчора  до Пашки заскочив.   Йому одну книжечку привезли... Це тобі не Папюс з інтернету... Реально давня. Так от там написано, кого і як можна викликати.  Або портал відкрити! З інструкціями.

Обличчя його палало від збудження, а очі виблискували якимось божевіллям.

Макса  Юля  знала ледь не з пелюшок. З пісочниці –  так уже точно.

Вони жили  в одному будинку, вчилися в одній школі, а додому після уроків  поверталися  раніше  ніж батьки  Макса  або Юльчина  бабуся, яка тоді працювала на двох роботах. 

Свободою користувалися на повну катушку.

Чого тільки не робили!  І духів через блюдце викликали, і коридори дзеркал створювали, і таємні скарби розшукували, і проходи в інший світ намагалися відкрити...

Подорослішавши, Юля  вже насправді  стала побоюватися того, що може з'явитися з  іншого  боку. Вона, звісно, захоплювалася містикою та езотерикою, але не настільки фанатично, як Макс. 

Її більше приваблював спокійний бік таємниці: сни, споглядання, роздуми...

Юля стиснула кермо  змоклими долонями. Коли ж ця спека вгамується, нарешті!   

– Відкрити портал, – промовила вона, обережно виїжджаючи зі стоянки, – А якщо тебе туди затягне? Або, навпаки, звідти щось вискочить?  Мені ось не так давно знову сон наснився... Не страшний, але якийсь моторошно-дивний.  Начебто стою в темряві посеред лісу. Ні місяця, нічого, морок  непроглядний. Тільки сови кричать, і крик такий, дуже виразний...

– Ось це вже цікаво, –  Макс пожвавішав, –  Кажи   далі...

– Далі? Світло або, радше, спалахи, схожі на зірниці, тільки з-під землі.  Бліді, мертвотні... Але, знаєш, попри все, теплі такі,  навіть приємні.. Так і хотілося підійти до того місця й погріти руки. А ще осколки каміння кругом були розкидані...

– А потім звідти щось вилізло, з-під землі?

– Нічого.  Чорна тінь промайнула збоку, і я прокинулася... Але відчуття залишилося таке... навіть висловити не можу... немов сама в іншому світі побувала. Я якраз перед цим  той камінь у лісі знайшла, я тобі розповідала...