Казка про Бдулхадіна і золотого лебедя

У країні Ат-Рене, у місті Ат-Хронтерк, де пісок зустрічається з небом, а морські хвилі грають у ритмі вітрів, жив молодий хлопець, на ім'я Бдулхадін. Бідний і нещасний, він мріяв про багатство та славу. Його батьки, прості чоботарі, намагались втримати його вдома, мріючи, щоб син став гідним ремісником, як і вони. Та Бдулхадін вірив, що його доля не полягає в тому, щоб чоботи клеїти все життя. 
 Одного дня, після чергової сварки з батьками, він вирушив до моря, сповнений гніву і суму. Там, серед безкрайніх хвиль він побачив чудового золотого лебедя, що, здавалось, пливе серед зірок, запрошуючи його наблизитись.
 — Бдулхадіне, мій друже сумний, — сказав лебідь. Його голос був ніжний й водночас глибокий, — якщо хочеш стати багатим, я дам тобі пораду, яку ти не забудеш.
 І лебідь розповів йому про важливу справу, що чекає на нього вдома.
 — Повернись до свого батька і попроси його зробити три пари чобіт. Одна пара повинна бути для товстої людини, інша для худого, а третя — для того, хто не має ніг. Спостерігай за ними, і ти побачиш, як багатство прийде до тебе.
 Бдулхадін подякував лебедю і повернувся додому. Він пішов до батька і, наслідуючи слова лебедя, попросив зробити ці особливі чоботи. Батько спершу здивувався, але зрештою прийняв виклик і виготовив першу пару для товстуна — чоботи, що могли налізти на дуже широку та товсту ногу. Потім він зробив пару для худорлявого чоловіка — вузькі чоботи, що ідеально підходили йому.
 Нарешті, для безногого він створив чоботи, які можна було закріпити на колінах і ляшках, і ці чоботи були гарними та функціональними, як для звичайних людей, так і для тих, хто мав інші потреби.
 Згодом перший відвідувач — один з володарів ат-Хронтерку, що був настільки товстим, що мав три підборіддя — прийшов до майстерні й, одягнувши чоботи, був вражений, як добре вони сидять. У знак подяки він віддав чималу суму грошей. Далі прийшов високий худорлявий чоловік, і чоботи підійшли йому так само чудово. Як і минулий покупець, він також щедро нагородив чоботаря.
 Найбільшим сюрпризом став шейх, кого війна залишила без ніг. Він прийшов до майстра, сповнений надії, і той знову вразив його чоботами, що чудово сиділи на його колінах.
 — Це диво, — сказав шейх. — Ти маєш талант, чоловіче. Йди до мене в замок, я зроблю тебе чоботарем султанської родини.
 Але батько відмовився від пропозиції. Він був щасливий залишитись на своєму місці й витратив усі гроші на нові матеріали для чобіт.
 Бдулхадін був засмучений і зрозумів, що так далі жити неможливо. Він звернувся до лебедя за порадою.
 — Що мені робити? — Запитав він.
 — Удай, що хочеш стати чоботарем, і ти побачиш, як доля зміниться, — відповів лебідь.
 І так Бдулхадін зробив. Він пішов до батька і почав учитися ремеслу, проте, як тільки він став досвідченим, вирушив до султана. Пропонуючи себе як чоботаря, він здивував султана своєю майстерністю, і той запросив його працювати у своєму палаці. І ось, завдяки своїй вірі та сміливості, Бдулхадін став не лише чоботарем султана, а й одним з найбагатіших чоловіків у всьому Ат-Рене.