Колобок

Баба з дідом поживали,Чай пили та хліб жували. Сірі будні та сумні, Дід гукає: слухай бабо! Свята хочеться мені, А зпечи нам колобочка На веселому вогні. Баба гірко заридала: Де муки узять мені? Дід втішає свою бабцю: Я попрошу у млині. І помчався, наче вітер На буланому коні. Був у нього другом мельник, Виручав у дні скрутні. Ось приїхав він до друга, Поклонився до землі. Потім мовить: Я приїхав за мукою, Дай будь-ласочка мені. Виручай, мій любий брате І коли тобі потрібно, Допоможу й я тобі. Звісно дам, мені не шкода, Не залишу у біді. Так сказав, набравши торбу Із мішечка у млині. Дід подякував, вклонився Та й помчався на коні. А, приїхавши додому, І торбина на спині. Бабця вибігла, радіє, Наче сонцю навесні. Каже: є добро на світі, Тож бувають світлі дні. І сметани і яєчок Люди теж дали мені. Чинить тісто та співає, Наче пташечка пісні. Замісила, наспівалась Під бузками у тіні. Та й поставила підходить У мальованім вікні. Відпочить вона присіла Із дідусиком на пні. Посиділа, потім каже: Розігрій-но піч мені, А я в хаті приберуся, Свято буде аж три дні! Біля хати ружі мальви І піони запашні, Намальована калина, Мов намисто на стіні. А довкола гай зелений у квітчастому вбрані, Соловейко там щебече, Красота, немов у сні. Дід надворі підмітає Та й наспівує собі: Буде свято з колобочком, Погуляєм навесні. Моя бабця, моя Любка Всяко вгоджує мені, А тим часом піч нагрілась І жаринки у вогні. Підійшло пухнасте тісто, Що стояло у вікні. Бабця фартух надягнула, Мов чаклує та наспівує пісні: Вдайся гарний та пухкенький, Зарумянься на вогні. Місить, ліпить, виминає Пишне тісто на столі. Потім в пічку положила І нашіптує собі: Ох зрадіє мій дідусик Та й подякує мені. Будем їсти та співати Під бузочками пісні. А тим часом чути з печі Аромати чарівні. Баба взяла колобочка: Все готовий! Тай поклала у вікні. Дід любується, сміється: Угодила ти мені! Як остигне, покуштуєм, Дуже хочеться мені! Та й пішли у гай зелений, А тим часом у вікні, Колобок розплющив очі: Мене їсти, чи дурні? Та й додолу вмить зіскочив, Покотився по траві, Лиш фіранка захиталось На маленькому вікні. Ось він котиться, сміється: Пощастило так мені, Що поставили студитись У відкритому вікні. А якби я був в коморі? Вже жували би старі.. Втік та й добре! Та куди піти мені? Може лугом покотитись? Хтось зустрінеться, та ні! Чи у поле, і з розгону, Там, де трави запашні. Покочуся певно лісом, Мені звірі не страшні. Тільки в ліс, а там і заєць На трухлявому, на пні: Хто ти є такий кругленький? Не встрічався ти мені. Ти їжак, а може жаба? Ні-ні-ні і ще раз ні! Ти сліпий я бачу, брате, Хоч у тебе вуха довгі, Але звивини прямі Я румяний колобок, Я від діда і від баби Із віконця скік та й скок! І прогнавши зайця миттю Сам забрався на пеньок. Втік від них, втечу й від тебе, Й покотився у лісок. Лиш тріщать гілки на стежці, Розлітається пісок. Тут з кущів, немов примара Показався сірий вовк. І поволі сів на стежці Колобок на мить замовк. Хто ти є смачний та гарний? І зубами страшно щолк! Я румяний колобок, Я від діда і від баби Із віконця скік та й скок. Втік від зайця-пострибайця І втечу від тебе вовк. Так сказав і розігнався, Вовк здивований замовк. Добрий день, бувай здоровий, Крикнув вовку колобок! Покотився далі лісом Між деревами в тіньок. Глядь туди, а там ведмідь, Їсть із вулика медок. Ось і хліб прибіг до мене, Відірву собі шматок! Дулі з маком ти не хочеш? Косолапи ти мішок! Від нахабності такої У бурмила стався шок. Хто ти є такий нахабний? Я румяний колобок! Я від діда і від баби Із віконця скік та й скок. І від зайця, ще від вовка Дременув через лісок! І від тебе також зможу, З медом хутряний мішок. Так сказав та покотився Поміж гілок та квіток. А ведмідь лишився ззаду Доїдати свій медок. Ось качається, сміється, Пересвистує пташок, А назустріч йде лисичка, Сяє золотом пушок. Добрий день, куди мандруєш, Мій рум'яненький дружок. Хто ти є такий пахучий? Чи калач, чи пиріжок.. Ти руда, не бачиш добре! Я румяний колобок! Голосніше, я не чую, Сядь на носика, синок. Колобок підскочив вгору І на морду лисці скок, Та й співає свою пісню: Я румяний колобок! Я від діда і від баби Із віконця скік та й скок. Втік від зайця і від вовка, Від ведмедя у лісок, А лисичка його слуха, Наче дзвоник голосок. І задумала лихеє, Відкусити, хоч кусок! Він підскакує на морді, Наче м'ячик скік та й скок. Не підозрює рум'яний, Лиска сіла на пеньок, Враз відкрила свою пащу, Колобка щосили хлоп!! Чути тріск та крик: рятуйте!!! І посипався пісок. Поломила лиска зуби, Бо зачерствів колобок. Зойк рудої всі почули, Пролунав на весь лісок Всі злякалися страшенно І ведмідь, і заєць й вовк! Соловейко не щебече, Заховався і замовк! Ти руда, зовсім здуріла, Розсердився колобок! Ти ж мене ще б чуть і з’їла! Слухай, краще б ти уже замовк! Шипеля крізь біль лисиця Зосталася без зубів. Довгоносая дівиця Заманулось Колобка, А мені потрібна птиця! Колобок, задерши ніс Мчить до діда і до баби Через темний, через ліс. Докотився до хатини, У віконечко заліз. Дід почув, що хтось шкребеться І подумав: що за біс? Чи це миші завелися, Може злодій знову вліз? В нас немає вже що брати, Колобка забрали в ліс, І піднявся подивитись, Кого чорт до них приніс. Із-за печі визирає В темноті, лиш видно ніс, Аж присів як це побачив, Колобочка хтось приніс! Дід не міг і уявити, Що він сам туди заліз. Підійшов, мов миш до бабці, Розбудив її тихенько. Та піднялась, взула капці, Засвітили каганок. А з віконця: добрий вечір! Баба впала, дід замовк. Гість вечірній їм щебече: Не впізнали? Я рум'яний колобок! Поприходили до тями. Він живий, це просто шок. Баба сплеснула в долоні І дивується дідок. Колобок розповідає: Є у лісі заєць, вовк, І ведмідь є косолапий, Їсть із вуликів медок. Дуже хитра там лисиця Та беззуба вже сестриця. Всі хотіли мене з'їсти, Обмануть та поживиться. Я їх всіх перехитрив, Мене їсти не годиться. Ми не будем тебе їсти, Дід та баба обіцяли. І що він такий удасться, Навіть в сні не уявляли. Колобок їм відповів: Це від тих пісень чарівних, Що з любов'ю ви співали, Ось тоді коли місили, Душу в тісто і уклали! І жили вони щасливо Та пісні в гаю співали!