Розділ 165: Зачарований сад жалю відьми

Село завжди було мирним та ідилічним, з його гарними садами та химерними будинками. Але все змінилося, коли прийшла відьма. Вона була таємничою фігурою, покритою темрявою та супроводжуваною зловісною аурою. Селяни ставилися до неї насторожено, але не могли заперечити чарівну силу її саду.

Яскраві квіти та екзотичні рослини, які, здавалося, сяяли в місячному світлі, дивувалися на це видовище. Повітря було важке від запаху польових квітів і солодкого аромату трав. Відьма дбайливо доглядала за своїм садом, проводячи довгі години серед рослин.

Але незабаром почали відбуватися дивні речі. Селяни повідомляли про дивні звуки, що доносилися з саду вночі, а деякі стверджували, що бачили відьму, яка спілкувалася з духами серед дерев. Інші говорили, що рослини нібито рухаються самі по собі, ніби вони живі.

Йшли тижні, село занепадало. Люди хворіли, а врожай почав падати. Колись мирна спільнота тепер панувала в хаосі, і багато хто підозрював, що за всім цим стоїть відьма. Вони вимагали, щоб вона покинула село, але відьма відмовилася.

Одного разу вночі біля відьминого саду зібралася група селян, озброєних вилами та факелами. Її мали намір вигнати силою. Але коли вони наблизилися, вони почули дивний звук, що долинав із саду.

Раптом селом пронісся потужний порив вітру, який збив селян з ніг. Підвівшись, вони побачили, що сад змінився. Рослини зів’яли й гинули, а колись прекрасні квіти перетворилися на покручені вузлуваті ліани.

А в центрі всього цього стояла відьма, її очі палали люттю. Вона проклинала жителів села за їх невігластво та страх і поклялася знищити все, що їм дорого.

З цього дня село було прокляте. Урожай не впав, худоба захворіла й загинула, а люди страждали. Відьминий сад став місцем жаху, куди ніхто не смів ступити. І жителі села пошкодували про своє рішення коли-небудь перейти через відьму та про наслідки своїх дій.