Розділ 150: Звір у сараї з привидами

Старий сарай на околиці міста завжди був місцем легенд. Розповідали про дивні звуки та привиди, які бачили в будівлі та навколо неї. Але коли група підлітків однієї літньої ночі вирішила дослідити сарай, вони навіть не підозрювали, який жах на них чекає.

Коли вони підійшли до сараю, група відчула, як їх охопило почуття неспокою. У повітрі панувала моторошна тиша, і єдиним звуком було шелестіння листя на вітрі. Вони обережно пробралися всередину, освітлюючи запорошений салон ліхтариками.

Перше, що вони помітили, це запах. Це був затхлий, вогкий запах, який, здавалося, пронизував кожен куточок сараю. Просуваючись далі, вони почали бачити ознаки занепаду та занедбаності. Зі крокв звисало павутиння, під ногами зловісно скрипіли дерев’яні дошки підлоги.

Але потім вони щось почули. Це було тихе гарчання, яке долинуло звідкись із глибини сараю. Вони завмерли, світячи ліхтариками в пошуках джерела шуму. Саме тоді вони це побачили: пара сяючих очей дивилася на них із темряви.

Істота вийшла з тіні, показавши себе величезним, гарчащим звіром. Це не було схоже на жодну тварину, яку вони коли-небудь бачили раніше, з покрученими рогами та гострими, як бритва, зубами. Він кинувся на них з дивовижною швидкістю, і група в жаху розбіглася.

Вони бігли, рятуючи життя, але звір невпинно переслідував їх. Воно ніби полювало на них, переслідувало їх у темряві. Вони чули його дихання по п’ятах і відчували його гаряче дихання на своїй шиї.

Нарешті їм вдалося знайти вихід із сараю, задихаючись і тремтячи від страху. Вони озирнулися на будівлю, очікуючи побачити звіра, який дивиться на них. Але там нічого не було, тільки старий, покинутий сарай маячив у темряві.

Підлітки більше ніколи не говорили про ту ніч, але вони знали, що зіткнулися віч-на-віч з чимось справді жахливим. Легенду про сараї з привидами розповідатимуть поколіннями, кожен переказ додасть до історії новий шар жаху. Але для тих, хто був там тієї ночі, пам’ять про звіра в сараї з привидами ніколи не зникне.