Розділ 139: Прокляття темного сонця

Колись мирне королівство Елдорія поринуло в темряву, коли сонце раптово потемніло. Це було так, наче прокляття було кинуто на землю, і жителі Елдорії були сповнені страху та невпевненості.

Король Елдорії закликав своїх найбільших чаклунів і чарівників розслідувати цю справу. Вони копалися в стародавніх фоліантах і радилися з духами з-поза завіси, але ніхто не міг зрозуміти причину прокляття.

Минали дні, темрява ставала все глибшою. Рослини засохли й загинули, а посіви загинули. Жителі Елдорії голодували й були в розпачі. Король знав, що треба діяти.

Він закликав своїх найсміливіших лицарів розпочати небезпечний пошук, щоб знайти джерело прокляття та покласти йому край. Лицарі вирушили на конях, озброєні мечами та щитами, у серце темного лісу.

Коли вони заглиблювалися в ліс, темрява ставала ще більш напруженою, і почали з’являтися дивні створіння. Вони були перекручені й деформовані, з сяючими червоними очима й гострими, як бритва, зубами. Лицарі хоробро билися, але їхні мечі, здавалося, не вплинули на проклятих істот.

Раптом вони натрапили на галявину, де на них чекала таємнича постать. Це була чарівниця з довгим чорним волоссям і пронизливими блакитними очима. Вона була одягнена в чорний плащ і тримала посох із сяючим фіолетовим кристалом угорі.

Чарівниця промовила голосом, який луною пролунав у лісі: «Ти прагнеш зняти прокляття, але не можеш. Темрява — моя влада, і вона поглине всіх вас».

Лицарі кинулися на чарівницю, але вона підняла свій посох і випустила хвилю темної енергії, яка повалила їх усіх на землю. Чарівниця засміялася, зникнувши в тіні.

Лицарі були побиті та в синцях, але вони не хотіли здаватися. Вони підхопилися й продовжили свій пошук, глибше в серце проклятого лісу.

Подорожуючи, вони стикалися з більш спотвореними створіннями та темними духами, але билися відважно й ніколи не втрачали своєї мети. Нарешті вони натрапили на темний храм, захований глибоко в лісі.

Лицарі увійшли в храм і опинилися у великій кімнаті, освітленій одним полум'ям. У центрі кімнати був вівтар, на якому лежала кришталева куля. Лицарі знали, що це джерело прокляття.

Підійшовши до вівтаря, вони почули голос, що говорив у їхній свідомості. Це був голос чарівниці, яка глузувала з них і закликала їх здатися.

Але лицарі стояли на своєму й оголили мечі. Вони напали на кулю щосили, і вона розлетілася на мільйон шматочків.

Раптом темрява розійшлася, і сонце знову засяяло на небі. Рослини та посіви знову почали процвітати, і жителі Елдорії раділи.

Лицарі повернулися до королівства героями, і король подякував їм за хоробрість. Вони зламали прокляття й врятували Елдорію від вічної темряви.