Розділ 119: Звір в особняку з привидами

Старий особняк давно був занедбаний, і не дарма. Містом роками ходили чутки про дивні звуки, привиди та незрозумілі події. Але незважаючи на попередження, група допитливих підлітків вирішила сміливо оглянути особняк.

Увійшовши до великого вестибюлю, вони були вражені моторошною атмосферою цього місця. Повітря було насичене пилом і павутиною, і єдиним звуком було скрипіння старої дерев’яної підлоги під їхніми ногами. Пробираючись крізь будинок, вони натрапили на кімнату, від якої в них пройшли мурашки.

У центрі кімнати стояло велике ошатне дзеркало в золотій рамі. Але підійшовши до нього, вони помітили щось дивне. Відображення в дзеркалі було не їхнє власне. Натомість у склі замаячила тіньова фігура з нечіткими й жахливими рисами.

Поки вони спостерігали, постать вийшла з дзеркала й увійшла в кімнату. Це був звір з гострими кігтями та сяючими очима, і він був злий. Воно вишкірило зуби й загарчало на групу, від чого вони в жаху розбіглися.

Але звір ще не покінчив із ними. Воно переслідувало їх по особняку, його виття лунало порожніми залами. Підлітки один за одним ставали жертвами гніву звіра, поки не залишився один.

Затиснутий у маленьку кімнату, останній, хто вижив, приготувався зіткнутися зі звіром. Але як тільки він мав ударити, сталося щось несподіване. Звір почав змінюватися, його форма змінювалася і викривлялася, поки не стала чимось зовсім іншим.

На його місці стояла жінка, красива і спокійна. Вона пояснила підлітку, що звір був прокляттям, накладеним на особняк злим чаклуном, і що вона століттями перебувала в пастці дзеркала, чекаючи, коли хтось розірве прокляття та звільнить її.

Рухом руки вона прогнала прокляття з особняка й знову зникла в дзеркалі. Підліток, спотикаючись, вийшов з особняка, приголомшений, але з полегшенням від того, що кошмар нарешті закінчився.

З того дня в особняку більше не було привидів. Натомість він стояв як нагадування про силу прокляття та хоробрість тих, хто наважується протистояти їм.