Казка «Ручка, що не могла писати без кави»

Жила-була на столі звичайна ручка на ім’я Чарлі. Здавалося б, нічого особливого — просто синя кулькова ручка, якою писали звичайні записи та листи. Але у Чарлі була одна дуже дивна звичка — він не міг писати без аромату свіжозвареної кави.

Щоранку, коли господиня кухні ставила кавоварку, Чарлі з нетерпінням вишукувався біля краю столу, щоб піймати аромат, що плив у повітрі.

— Ооо, нарешті! — зітхав Чарлі, вдихаючи аромат. — Тепер я можу працювати!

Як тільки у кімнату заходила господиня і наливався перший ковток кави, ручка ставала енергійною і починала легко скрипіти по паперу.

Але в один похмурий ранок, коли господиня забула налити собі каву, сталася справжня драма.

— Чарлі, дай-но написати замітку! — кликнула вона.
— Потрібен... кавовий... заряд, — прошепотів Чарлі, але ручка лише глухо зашкрябала по паперу, не залишивши жодної літери.

— Що? Ручко, ти ж звичайний інструмент, — здивовано сказала господиня. — Як тобі кави може бракувати?
— Не можу... без кави, — тихо скрипів Чарлі, з усією серйозністю ручки.

Господиня почала шукати в кухні каву, але чайник уже свистів, і вона була безнадійно зайнята. Чарлі, у відчаї, почав вмикати всю свою уяву.

— А що як... я спробую запах пирога з корицею? — подумав він. Втім, навіть найароматніші духи булочок не допомогли — ручка так і не написала жодного слова.

— Мабуть, я просто залежний, — подумав Чарлі, сумно повиснувши на краю столу.

У цей момент до кухні увійшов кіт Філіп, який був поціновувачем кавового аромату.

— Мяу, ти ж ручка, а не кавоварка! — підсміявся Філіп. — Може, ти трохи перебільшуєш?

— А ти спробуй написати лист без кави, — відповів Чарлі, — ти б зрозумів!

Філіп підняв лапу, обережно понюхав повітря і кивнув.

— Добре, я допоможу, — сказав кіт, і несподівано почав тертися об кавоварку, щоб та знову працювала.

Господиня, почувши кітяче бурмотіння, звернула увагу і нарешті налила собі чашку запашної кави.

Запах наповнив кімнату, і Чарлі одразу ожив: він написав перші слова, потім другі, і швидко заповнив сторінку.

— Оце так! — радів Чарлі. — Я просто зобов’язаний жити з кавою!

З того дня ручка Чарлі стала улюбленцем не тільки через свій синій колір, а й через те, що кожного ранку вимагала каву.

— Ти дивна, Чарлі, — посміхалася господиня. — Але тепер я розумію, що навіть найпростіші речі можуть мати свої забавні звички.

Мораль: Іноді навіть найпростіші речі мають свої забавні звички.