Казка «Диван, що мріяв стати спортзалом»

У затишній вітальні, де завжди пахло свіжістю і теплим чаєм, стояв Дімка — старенький, трохи потертий диван із темно-зеленим оксамитовим покриттям, яке вже втратило блиск, але зберігало свою теплоту. Він був не просто диваном — у ньому жила велика мрія.

Одного ранку, коли промінчики сонця ніжно пробивалися крізь штори, Дімка раптом відчув прилив енергії.

— Сьогодні я не просто диван, — подумав він, — сьогодні я стану справжнім спортзалом! Час допомагати людям стати сильнішими і здоровішими!

Тоді до кімнати зайшла тітка Оля — вбрана у яскравий спортивний костюм, але явно втомлена після довгого дня.

— Ой, Дімко, — зітхнула вона і сіла на диван, — ось би хоч трішки розслабитися.

Раптом Дімка заговорив:

— Тітко Олю, стоп! Час розім’яти м’язи! Давай-но почнемо зі скрутів! Повороти тулуба вправо... і тепер вліво... Так, молодець!

Оля здригнулася, ледве не впала з дивану, і широко відкрила очі:

— Що це було?! Ти говориш?!

— Звісно, що говорю! — гордо відповів Дімка. — А ще я можу тренувати тебе! Встань, будь ласка, зроби п’ять присідань!

— Та ти ж диван! — засміялася Оля, розв’язуючи кросівки. — Добре, зроблю, щоб тебе не образити!

Оля встала і почала робити присідання, а Дімка підбадьорював її:

— Чудово! Ще три! Не здавайся!

Наступного дня до кімнати зайшов хлопчик Петрик, який був справжнім бешкетником.

— Що за шум? — здивовано запитав він, побачивши тітку Олю, яка намагалася утримувати планку на підлозі поруч з диваном.

— Привіт, Петрику! — привітав його Дімка. — Хочеш стати швидким і сильним? Почнемо з планки!

— Ха-ха! — засміявся Петрик. — Диван тренер? Це щось новеньке!

— Серйозно! — сказав Дімка. — Я кращий тренер, ніж будь-який гаджет! Спробуй!

Петрик ліг на підлогу і став тримати планку, а Дімка підбадьорював:

— О, так! Тримай ще! Ти просто герой!

Раптом у кімнату вбіг пес Рекс — великий і зухвалий, із розпушеною шерстю.

— Дімко, серйозно? Ти диван, а поводишся як спортзал! Що скажуть інші меблі? — він зиркнув на стару шафу.

— Хто сказав, що диван не може надихати? — гордо відповів Дімка. — Якщо хочеш змін, почни з себе, навіть якщо ти диван!

Тим часом, з-під дивана повилазила маленька миша Лулу.

— Ого, а я думала, дивани просто для сидіння! — захоплено сказала вона. — Можна я теж спробую твої вправи?

— Звісно! — усміхнувся Дімка. — Чим більше друзів — тим веселіше тренування!

І ось, кожного дня у кімнаті збиралися найрізноманітніші гості: хтось хотів розім’ятися, хтось — посміятися, а хтось — просто побути з Дімкою і зарядитися його диванною енергією.

Одного разу трапилася несподіванка: у двері постукала сусідка — бабуся Маруся.

— Дімко, — сказала вона, — я ніколи не думала, що спортзали можуть бути такими затишними. Ти навіть змусив мене посміхнутися!

І Дімка тихо подумав: «Як же чудово бути диваном, що не просто місце для відпочинку, а справжнім тренером, другом і натхненником».

Мораль: Якщо хочеш змін — почни з себе, навіть якщо ти диван.