Казка «Губка, яка пішла працювати детективом»

У звичайній кухонній раковині, поміж тарілками з сушеними макаронами і чайником, що страждав на кризу сенсу, жила собі губка на ім’я Боні.

Вона не була просто губкою. Вона була дуже уважною губкою.

— Усі думають, що я лише відмиваю бруд, — бурмотіла Боні, підозріло оглядаючи ложку. — Але я, між іншим, вбираю все. Всі плями, всі крихти… і всі секрети.

Її ніхто особливо не слухав. Ложки плескалися у воді, виделки сварились із ножами, а тарілки кахикали після борщу. Але Боні знала: коли-небудь її здібності знадобляться.

І ось того дня, коли на кухні запахло змовою, вона прокинулась раніше за всіх.

— Пропала виделка! — залементувала миска. — З мого комплекту! Справжня — з трьома зубцями і легенькою вм’ятиною! Її вчора ще вимили — і все! Пшик!

— Почалося, — пробурмотіла Боні. — Ну що ж. Час діяти.

Вона натягнула на себе резинову рукавичку як плащ і видряпалась на край раковини. Краплі повільно стекали по її боках — ефектний кадр, як у справжньому трилері.

— Отже, перше питання, — казала Боні, — кому вигідно зникнення виделки?

Вона пішла до підозрюваних.

Перший — Зубна Щітка.
Та жила в сусідньому стакані, на межі між кухнею і ванною.

— Щіточко, — сказала Боні, — ти нещодавно заходила до раковини?

— Е-е-е… ну… — м’ялася Щітка. — Може… трішечки. Промивалась після чищення... е-е-е… пательні?

— Брехня! — блиснула Боні очима. — У тебе залишки омлету в щетині! Виделка не стрибає в пательню сама!

— Гаразд! — зізналася Щітка. — Це був я! Але я просто… я заздрив їй! Вона була така… симетрична. А я? Уся в щетині й без блиску!

Виделку знайшли — вона лежала під сковорідкою, трохи в маслі, але щаслива. Щітку ж відправили на реабілітаційне миття з ароматом м’яти й терапією від корозії.

Але це був лише початок.

Головна справа: Пліснявус.
Під раковиною, у темному куточку за губкою для плитки, жило воно. Слизьке, зелене, підозріле. Його звали Пліснявус, і він щодня розширював територію.

— Я чула, ти захопив скибку хліба, — стиха сказала Боні, коли спускалась до нього з рішучістю. — А потім — половину банки з компотом?

Пліснявус лише бурчав.

— Я нікого не чіпаю, — шипів він. — Я просто… росту. Маю право! Це — самовираження!

— Це злочин проти хрумкості! — оголосила Боні й кинулась у бій.

Боротьба була епічна: Боні всотувала його шар за шаром, стікала оцтом, оберталась у лимоні й зрештою віджалась так, що струмок лиску пробіг по всій раковині.

Пліснявуса переможено.

З того часу губка Боні стала легендою.

Її офіс — мильниця. Її досьє — плями на чашках. Її зброя — всотування правди.

— Усе, що ви говорите, — зберігається в мені, — усміхається вона. — Але я знаю, що справжній детектив не просто збирає. Він ще й вичавлює зайве.

Мораль:
Справжній детектив — не той, хто чує все, а той, хто відокремлює пляму від брехні. І має лимон на випадок Пліснявуса.