Казка «Гусяча лапка, яка вважала себе дизайнером»

У селі Гоголяки було багато гусей. Але одна — на ім’я Філомена — відрізнялась від інших. Вона не ґелґотіла без діла, не ходила табуном по болоті й не засовувала дзьоб у кожну калюжу. Ні, Філомена мала мету.

— Я — художниця, — казала вона собі, вдивляючись у свої... ну... ноги. — Мої лапки — це пензлі. А сніг — мій холст.

І от одного ранку, коли село накрило пухким шаром снігу, вона вийшла на двір і почала... танцювати.

Так, гусяче танго.
З поворотом на одній лапі, глибоким «вдавленим» кроком і завершальним "тьоп!" у центрі композиції.

Вона топтала сніг з таким виразом обличчя, що навіть кіт Семен не посмів її перебити.

— Воу, — промуркотів він. — Оце... лапка.

Філомена створювала візерунки: спіралі, хвилі, абстрактні кола. Один візерунок випадково нагадав когось із місцевих — і всі в селі подумали, що вона ще й карикатуристка.

На другий день її сліди сфотографував хлопчик Петрик і виклав у соцмережі під заголовком:

«Гуска-творець. Село в шоці. Мистецтво в шоці. Сніг — мокрий».

Пост зібрав мільйон переглядів.
На третій день приїхали туристи.
На п’ятий — журналісти.

— Пані Філомено, — тицяв мікрофон телеведучий. — Що ви відчуваєте, коли залишаєте відбиток?

Філомена випросталась.

— Я відчуваю... себе.

На шостий день їй подарували берет і червону хустинку «як справжній мисткині». Хтось приніс раму, і сліди почали обрамляти прямо на подвір’ї.

Але на сьомий день пішов дощ.

Вся її снігова галерея розтанула за годину. Туристи зітхали. Дехто плакав.

А Філомена?

Філомена тільки розправила крила, глянула на мокру землю й сказала:

— Ну що ж... тепер у нас весняна колекція.

І вперше в історії Гоголяків гуска почала топтати бруд з такою грацією, що навіть курка Зоя зняла свої гумові чобітки — «бо, може, і я мисткиня?!»

Мораль:
Мистецтво — це не форма. Це впевненість у тому, що воно має сенс. Навіть якщо це просто сліди лапи.