Казка «Морквина, що вважала себе супергероєм»

У самому центрі зеленого саду, серед рядів капусти, помідорів і огірків, лежала яскрава морквина на ім’я Веселка. Вона не була звичайною морквинкою — адже носила маленький червоний плащ, який вітром піднімався і майорів, ніби прапор сміливості.

— Сьогодні я рятуватиму цей сад! — урочисто оголосила Веселка, розгортаючи свій плащ на сонці.

Інші овочі трохи посміхалися, дивлячись на неї. Помідорка Ліза тихенько сказала:

— Веселко, а що саме ти хочеш врятувати?

— Від зіпсування, — відповіла морквина з впевненістю, — адже я бачу, як довкола пліснява підкрадається, а гниль піднімає голову. Але я не дозволю цьому статися!

Капуста Клара, що стояла поруч, хихотіла:

— Але ти ж просто лежиш тут! Як ти можеш боронити сад, якщо навіть не рухаєшся?

— Я — супергерой, — гордо мовила Веселка, — мій плащ — це символ сили і мужності! І поки я тут, ніяка гниль не пройде!

Раптом до саду підкралася стара зла равлик Рафік. Він повільно і непомітно готувався поживитися овочами.

— Ах ти, Веселко, — прошепотів він, — навіть твій плащ не врятує тебе від моїх гострих щупальців.

Морквина витягнула «плащ» і спробувала виглядати страшною.

— Геть, равлику! Цей сад під моєю охороною!

Рафік тільки посміхнувся і тихенько поповз геть.

— Ти це бачила? — радісно запитала Веселка, — Я врятувала сад!

Помідорка Ліза похитала головою, але посміхнулася:

— Може, ти й справді супергерой... навіть якщо сидиш на місці.

Увечері Веселка дивилася на зірки і шепотіла:

— Віра в себе — це найсильніша сила. І поки я вірю, ніяка негода не зламає наш сад.

Мораль: Віра в себе — це вже половина перемоги. Навіть якщо твої суперсили — просто бути собою.