Казка «Тарілка, що збирала скарги»

У маленькому затишному кафе стояла стара тарілка. Вона була не звичайна — нею постійно користувались, на ній залишались крихти їжі, соуси, навіть іноді шматочки м'яса. Та замість того, щоб мовчки терпіти, тарілка любила поскаржитись.

— Ой, ну скільки можна! — бурмотіла вона, коли офіціант брав її з столу. — Знову я вся в кетчупі, а потім мене миють у холодній воді! Несправедливо!

— Мені навіть не дають часу відпочити! — додавала тарілка, коли її клали на полицю. — Ще хвилиночку — і я трісну від напруги!

Кожен, хто працював у кафе, вже знав, що ця тарілка — справжня «скаржниця». Вона ніколи не мовчала.

— Ах, тарілко, — посміхався кухар, — ну як же ти така невдячна? Ми ж робимо для тебе все, щоб ти була чистою і блискучою!

— Ну, це й ясно, — відповіла тарілка, — але ж ніхто не питає, як я себе почуваю! Щодня я бачу обід, вечерю, а мене не запитують, чи я не втомилася!

Одного дня власниця кафе Марта, помітивши це, сказала:

— Тарілко, мабуть, тобі треба піти до терапевта. Інакше ти скоро розіб’єшся від свого незадоволення.

— Та хто мене послухає? — зітхнула тарілка. — Але якщо ти так кажеш, то хай буде!

І ось, тарілка пішла на перше в житті заняття з терапії для посуду.

Там були миска, яка завжди боялась розбитися, ложка, яка хотіла літати, і навіть кухлик, який страждав на страх висоти.

— Розкажи нам, тарілко, що тебе турбує? — запитала терапевт-тарілка.

— Всі мене використовують! — голосно зітхнула тарілка. — Вони клацають по мені виделками, залишають на мені крихти, кидають у мийку і навіть не дякують!

— А ти пробувала їм про це сказати? — поцікавилась терапевт.

— Я ж і так постійно скаржуся! — відрізала тарілка.

— Так, але ти скаржишся так голосно, що інші вже перестали тебе чути. Можливо, варто спробувати говорити спокійніше, — порадила терапевт.

Тарілка задумалась.

Наступного дня в кафе трапилася несподіванка.

— Ой, тарілко, — ніжно сказала офіціантка, беручи її, — я так ціную тебе! Без тебе не було б такого смачного обіду!

— Дякую, — тихо відповіла тарілка. — І я постараюся не скаржитись так голосно.

І що ви думаєте? Відтоді тарілка перестала бути «найгучнішою» в кафе. Вона навчилась говорити м’яко і доброзичливо, і навіть отримала нагороду — найчистішої тарілки місяця!

— Хто б міг подумати, — посміхнулася тарілка, — що бути вдячною так класно!

Мораль: Не тримай образи — навіть якщо ти тарілка. Іноді варто пом’якшити голос, щоб тебе почули.