Казка «Гриб, який захотів стати сонцем»

У глибокому лісі жив маленький гриб на ім’я Пухлик. Він був дуже яскравого кольору — червоний з білими цятками — і мріяв бути зовсім не таким, як інші гриби.

Одного сонячного ранку Пухлик сидів під великим дубом і дивився в небо, де високо сяяло сонце.

— Як було б круто світити, як воно! — мрійливо зітхнув Пухлик. — Щоб мене всі бачили здалеку! Щоб всі навколо раділи моєму світлу!

Він побіг до моху і побачив стару лампочку, яку хтось залишив після пікніка. "Ось що мені треба!" — подумав Пухлик і дуже акуратно закрутив її до себе на капелюшок.

У темряві лісу Пухлик почав світитися! Спочатку лампочка мерехтіла тремтячим світлом, а потім загорілася яскраво-жовтим.

— Ого! — вигукнув Пухлик, радісно підстрибаючи.

Та як тільки він засвітився, із кущів вилетіли птахи і почали голосно каркати. Зайці кинулися навтьоки, а білочки стрибали з галузки на галузку, тікаючи геть.

— Що ж сталося? — здивовано питав Пухлик. — Чому всі тікають?

До нього підійшла мудра сова.

— Ти — гриб, Пухлику, а не сонце. Ти не маєш світити, бо ліс це темне і прохолодне місце, де світло — це велика рідкість, — м’яко сказала сова.

Пухлик засмутився. Він відчув, що лампочка на його капелюшку почала тьмяніти.

— Але я ж хотів, щоб мене помітили! — розплакався він.

— Ти вже помічений, — усміхнулася сова. — Просто не своїм світлом, а тим, ким ти є.

Пухлик задумався, потім зняв лампочку. І відразу відчув, як легше стало його капелюшку.

— Знаєш, — сказав він потім, — бути самим собою — це теж великий дар. Навіть якщо не світити, ти можеш зігрівати серця навколо.

У ту ж ніч інші гриби зібралися навколо Пухлика, слухаючи його історію і сміючись від душі.

— Гей, — жартував один з грибів, — може, наступного разу спробуєш бути місяцем?

Пухлик засміявся разом з усіма.

І з того часу він не мріяв стати сонцем. Він просто насолоджувався життям у лісі, де кожен гриб, тваринка чи дерево — важливі по-своєму.

Мораль:
Не кожен може бути сонцем, і це нормально. Бути собою — найцінніший промінь у світі.