Казка «Пластилін, який не міг прийняти форму»

У маленькій яскравій коробці серед фарб і пензликів жив пластилін на ім’я Пластик. Він був не такий, як інші пластилінові кульки — Пластик весь час міняв форму.

— Сьогодні я — кораблик! — радів Пластик, перетворюючись на маленьке судно.
— А завтра я — динозавр! — з усмішкою заявляв він, коли ставав великим і зеленим.
— Ні, ні, ні! Тепер я — величезна квітка! — вигукував Пластик, розплющуючись у різнокольорові пелюстки.

Але, чим більше Пластик змінювався, тим сумнішим він ставав.

— Чому я ніколи не можу бути просто… собою? — запитував він у фарб.

— Та ти ж пластилін! Тобі ж і дано мінятися! — відповідала акварель, трохи розливаючись по палітрі.

— Але всі хочуть, щоб я був конкретним: то машинкою, то тваринкою, а я так заплутаний! — сумував Пластик.

Одного разу, поки діти гралися, Пластик побачив на столі великий аркуш паперу і кольорові олівці. Йому захотілося спробувати щось нове.

— Може, я і є мистецтво, — подумав Пластик, — бо не можна закрити в одній формі те, що може бути будь-чим!

І він почав плавно розтягуватися, змішувати кольори, створювати дивовижні фігури: метеликів із кількома крилами, дерева з листям у вигляді сердець, смішних персонажів з великими носами і довгими ногами.

Діти з цікавістю дивилися, як Пластик змінюється.

— Ого, дивіться, це ж Пластилін-митець! — вигукнула Катруся.
— Він може бути будь-ким! — додав Іванко, сміючись.

Пластик нарешті усміхнувся, бо зрозумів: не потрібно вибирати одну форму. Він сам — це цілий світ форм і кольорів.

— Я — мистецтво, — сказав він собі, — і це моя справжня суть.

Мораль: Бути гнучким і відкритим до змін — це вже великий талант. І не треба боятися бути різним, адже саме в цьому криється твоя унікальність.