Казка «Підошва, яка захотіла танцювати балет»

У далекому куточку старої шафи лежала підошва — вже дуже потерта, трохи тріснута, але з величезним життєвим досвідом. Вона бачила сотні кроків: від перших дитячих шажків до швидких пробіжок за автобусом.

«Хоча моє життя було повне руху, — думала підошва, — я ніколи не танцювала по-справжньому. Чому б мені не стати примою балету?»

І от вночі, коли господар міцно спав, підошва почала своє навчання. Вона ніжно ковзала по підлозі, намагаючись тримати баланс.

«Ой, ого! Це ж зовсім не просто!» — пошкодувала підошва, ледве не ковзнувши і ледве не вдарившись об стілець.

Вона повторювала повільні рухи: пліє, арабеск, па-де-де, все більше і більше вірячи в свою мрію.

Вранці господар, підіймаючи старі кросівки, помітив підошву, що лежала окремо.

— Ого, подивися на тебе, — усміхнувся він. — Ти вже зовсім зносилася. Пора тобі на пенсію.

Підошва відчула сум, але не зламалася.

— Але я ще хочу танцювати! — хотіла вона сказати, та, звичайно, лише залишилася мовчки лежати.

Наступного дня господар зайшов у магазин і приніс нові яскраві кросівки.

— Ось, нові «черевички» для танців! — пожартував він, одягаючи їх на ноги.

Підошва відчула новий поштовх енергії.

— Тепер я справжня прима! — подумала вона, коли вперше за довгі роки знову торкнулася підлоги, але вже в нових кросівках.

З того дня підошва танцювала щоночі — віртуозно і з натхненням. Її рухи ставали все легшими, а мрія — ближчою.

І хоч старі тріщини залишилися, вона знала: справжня краса в серці, а не в ідеальній формі.

Мораль: Вік — не перепона для нових починань. Навіть старенька підошва може стати примою балету, якщо вірить у себе і має натхнення.