Казка «Зубна щітка, яка мріяла про співочу кар'єру»

У невеликій ванній кімнаті, серед різнокольорових пляшечок та мильних бульбашок, стояла Зубна щітка на ім’я Щітко. Її ворсинки вже трохи потерлися, а ручка трохи стерлася — це був знак, що вона служить довго і віддано. Щодня вона сумлінно чистила зуби господаря, щоранку та ввечері. Та з часом у її маленькому щітковому серці з’явилась велика мрія.

— Ох, як же я мрію співати! — прошепотіла вона собі під носа, дивлячись на дзеркало, де мерехтіли краплинки води. — Нудьга — найгірший ворог. Чи можна з ворсинок вивести мелодію? Може, я зможу стати зіркою ванної кімнати?

У той момент до неї підкотився Душ — великий металевий душ, з якого завжди лунали мелодійні краплі води.

— Щітко, ти знову задумалась? — доброзичливо запитав він, злегка потиравшись струменем води. — Ти, здається, хочеш стати співаком?

— Саме так, Душу! — засяяла вона. — Я хочу співати. Чому б мені не стати першою співучою зубною щіткою? Ти ж вмієш співати, твій голос — це музика для вух!

Душ трохи зашумів, наче задумався.

— Гм, це правда. Мої краплі вдаряються по плитці і створюють свій ритм. Але ти — ворсинки і пластик, це інша справа! Але якщо хочеш, я навчу тебе своїх «нотах».

— Дякую! — зраділа Щітко, починаючи тренування.

Кожного вечора, коли господар лягав спати, Душ вмикав свої мелодії, а Щітко намагалася «підспівувати». Вона тряслася від збудження, стараючись видати приємний звук.

— Ла-ла-ла, — вібрувала вона, — ля-ля-ля!

— Не погано! — похвалив Душ. — Ти навіть змогла зробити власний «шум ворсинок»!

Одного ранку господар почув дивний звук, що лунав з ванної.

— Що це? — здивувався він, підходячи до дзеркала. — Це ж Щітко співає!

Щітко покрасувалась:

— Так! Я мрію бути співаком! Навіть якщо в мене немає голосових зв’язок, я знайду свій стиль!

Тоді раптом на поличку злетіла Зубна паста — вона була яскраво-блакитна, з освіжаючим ароматом м’яти.

— О, Щітко, ти така смілива! — захоплено вигукнула Паста. — Спів — це не тільки слова. Це те, що ти відчуваєш. Я впевнена, що твої ворсинки можуть стати справжнім інструментом.

— Можливо, — відповіла Щітко, — але часом мені здається, що я більше схожа на сирену, яка кричить, а не співає.

— А це чудово! — засміялася Паста. — Всі зірки унікальні!

І тут почалося найцікавіше. Щітко спробувала заспівати вголос, але голос її різко змінився — раптом вона почала хрипіти і кашляти.

— Ой-ой! — засмутилась Щітко. — Мабуть, я перестаралась.

— Не переймайся, — заспокоїв Душ. — Навіть великі артисти іноді хриплять.

— Треба тренуватися і не здаватися! — підтримала Зубна паста.

Наступного дня до ванної заглянув маленький хлопчик. Він з посмішкою взяв Щітко і сказав:

— Ти найкраща щітка у світі, бо ти співаєш! Щоранку з тобою весело починати день!

Щітко розплющила свої ворсинки від щастя.

— Нарешті мене хтось зрозумів! — тихо прошепотіла вона.

І з того часу щітка щодня співала свої маленькі пісні, радувала господаря і надихала Душ своїми «водяними нотами».

Мораль: Якщо в тобі є музика — навіть карієс не завадить співати. Сміливість і віра у себе перетворять навіть маленький голос на справжню пісню.