Казка «Броколі, яка влаштувала страйк»

У далекому королівстві Холодильник, серед полиць і ящиків, мешкала Броколі на ім’я Бріня. Вона була свіжою, пухнастою, яскраво-зеленою, з кучерявими хвильками та впертим серцем. Та скільки себе пам’ятала, люди щоразу при вигляді її кривилися:

— Фууу… Броколі? Та хто це взагалі вигадав?

— Я не фу! Я фітнес! — ображено шепотіла Бріня, коли чергова ложка супу оминала її.

Одного дня її терпінню настав кінець. У глибокій тарілці, куди її поклали поруч із морквою, горошком і зрадницькою картоплею-пюре, вона піднялася (ну, наскільки могла) і оголосила:

— Мене це не влаштовує. Я оголошую страйк!

— Е-е-е, що? — прокашлялась морква, — Ми що, більше не будемо частиною обіду?

— Саме так! — рішуче заявила Бріня. — Досить бути "фу". Нас їдять без солі, без любові, іноді навіть холодними! Пора відстояти нашу гідність! Овочі, час єднатись!

Горошок округлив очі (ну, наскільки може горошина), а пюре невпевнено булькнуло. Але потім з усіх куточків холодильника, мисок і ланчбоксів почали визирати інші овочі:

— Я — селерія, і я завжди залишаюсь на дні супу!
— А я — буряк, і мене ніколи не їдять одразу, бо руки фарбуються!
— Я — капуста, і мене всі бояться через... ну, ти знаєш…

— Досить! — вигукнула Бріня. — Ми створюємо Профспілку Овочевого Визнання! І наш девіз — "Ми не просто корисні. Ми круті!"

Овочі зааплодували. Морква зняла з себе зелену шапочку і зробила з неї мегафон:

— Влаштовуємо хрусткий протест! Із запахом гідності!

У цей час на кухні мама заходила з тарілкою, щоб підігріти овочеву суміш. Але... в мікрохвильовці щось дивне — усе стрибало!

— Що за?.. — вона нахилилась, і раптом з тарілки вилетіла записка, написана кетчупом:
"Ми не фу. Ми — вау. З повагою, овочі."

Мама розгублено відкрила холодильник — і з нього вилетіла броколі… з мегафоном із селерії.

— Почуй нас! Ми хочемо гарного приготування! Трохи соусу! Тепла розмова! А головне — визнання! — вигукувала Бріня.

На її фоні стояла морква з табличкою: "Не варіть нас до смерті!", а горошок стрибав із каструлі, скандуючи:
— Віват! Вітамін С!

Мама сіла на стілець, протираючи очі.

— У мене… розмовляють овочі?.. — прошепотіла вона.

— І досить красномовно! — додала Бріня, схрестивши гілочки.

Наступного дня у школі донька мами відкрила ланчбокс. Там була броколі… у паніні з сиром. Але до неї була прикріплена маленька наліпка:
"Смакуй із повагою. Це не просто їжа — це характер."

І знаєш що? Вона усміхнулася, подивилась на броколі — і вперше в житті сказала:

— Бріня, ти виглядаєш круто.

Усередині сендвіча броколі розплилася від гордості.

— Тепер я — не гарнір. Я зірка меню!

Мораль:
Навіть найзабутіші серед нас можуть здивувати світ. Просто дайте їм мікрофон... або трохи масла і любові