Казка «Листівка, що не дійшла»

У маленькому містечку, де вулиці пахли свіжою випічкою, а діти бігали у калюжах після дощу, жила дівчинка на ім’я Соня. Вона була така щира й світла, що кожен її листок наповнювався теплом.

Одного вечора, сидячи за столом біля вікна, Соня з усмішкою взяла кольорові олівці і написала листівку.

— «Дорогий друже, — промовляла вона, — хочу побажати тобі багато радості і посмішок. Нехай у твоєму серці завжди буде сонце!»

Вона розмалювала листівку веселими квіточками, маленькими сердечками і навіть намалювала сонечко з яскравими променями.

— Ось тепер ідеально! — радісно сказала Соня і поклала листівку у конверт.

Наступного дня вона віднесла її на пошту, але, як то буває у світі, листівка загубилась десь між поштовими коробками.

Початок дивовижної подорожі
Листівку знайшов поштар Петрик — молодий чоловік із добрими очима, який завжди посміхався.

— Ого, — сказав він, розгортаючи листівку, — такі теплі слова! Хто б міг подумати, що дитячий лист може бути таким сильним?

Він поклав листівку в кишеню, плануючи віднести її на наступну адресу, але випадок завадив — листівка випала під лавку в парку.

Зустріч із бабусею Мартою
Через кілька годин бабуся Марта, що сиділа на тій лавці, помітила яскравий конверт.

Вона підняла листівку, обережно розгорнула її і почала читати.

— Ох, — зітхнула вона, — яке ж це добре послання...

У бабусі на очі навернулися сльози.

— Пам’ятаю, як колись теж писала листи своїй подрузі... — прошепотіла вона, усміхаючись.

Раптом поруч підбіг онук і запитав:

— Бабусю, чому ти плачеш?

— Це сльози радості, — відповіла Марта. — Іноді маленькі слова можуть торкнутись серця глибше, ніж великі справи.

Вона зберегла листівку, як найцінніший скарб.

Несподіваний поворот
Та листівка знову вирвалася в дорогу — тепер її знайшов хлопчик Петро, який саме сварився з другом через пустощі.

— Що це? — здивовано промовив він, розгортаючи листівку, — «Бажаю тобі море сміху»… Можливо, це знак?

Він задумався, потім набрав друга і сказав:

— Вибач, я був не правий.

Друзі посміхнулися і помирилися.

— Ця листівка — справжній чарівник, — подумав Петро.

Ще одна несподіванка
Пізніше листівка потрапила в руки художниці, яка давно втратила натхнення.

— Що за проста дитяча листівка? — мовила вона, поглядаючи на яскраві малюнки.

Але слова зачепили її глибоко:

— «Нехай у твоєму серці завжди буде сонце».

Вона знову взяла пензлі до рук, і картини засяяли яскравими фарбами.

Повернення додому
Минуло кілька місяців, і листівка дивовижним чином повернулася до Сони — вже трохи пом’ята і вицвіла від мандрів.

На ярмарку місцевих ремесел дівчинка побачила конверт на столі продавця.

— Це моя листівка! — вигукнула вона, здивовано підбігши.

Продавець усміхнувся:

— Вона об’їздила півсвіту і торкнулася багатьох сердець. Тепер вона знову з тобою.

Соня тримала листівку, розуміючи, що навіть те, що загубилось, може повернутися й змінити світ.

Мораль:
Навіть слова, які не дійшли, можуть торкнутись серця і змінити життя.