Казка «Дівчинка, яка вирощувала дні»

У маленькому містечку, затишно схованому між двома високими, мов вартові, горами, жила дівчинка на ім’я Міла. Вона була особлива — мала дар вирощувати дні.

Кожного ранку, щойно світанок фарбував небо ніжно-рожевим, Міла підіймалася до свого вікна, дбайливо брала в руки маленьке зернятко — не просте, а ранкове, зі світанкової роси. Вона акуратно саджала його в свій великий глиняний горщик, наповнений пухкою землею, що пахла свіжістю і обіцянками.

— Бубо, дивись, — говорила вона своєму пухнастому сірому коту, що муркотів на підвіконні, — це зернятко виросте у справжній день, наповнений сонцем і сміхом.

Потім Міла поливала землю вечірньою росою, зібраною з листя квітів у саду.

— А тепер лишається чекати, — шепотіла вона.

І справді — з кожного горщика виростав день, що випромінював тепло, пташиний спів і свіжий вітер.

Вона виходила на подвір’я, розставляла горщики поруч один до одного, немов створюючи маленьку галявину майбутніх днів.

Перші дні — як казка
Ось одного ранку Міла прокинулася, зірвавши на собі ковдру.

— Сьогодні буде особливий день, — вигукнула вона, підбігаючи до горщиків.

Зернятко, посаджене вранці, вже проросло стрілкою світла, що мерехтіла на сонці.

— О, Бубо, уявляєш, сьогодні ми з тобою зустрінемо нових друзів, — усміхнулась дівчинка, гладячи кота.

Вона відчувала, що кожен день — це можливість для нових пригод, відкриттів і радості.

Буба відповів муркотінням, ніби підбадьорюючи.

Поява темного зернятка
Та одного разу, під час посадки нового зернятка, Міла помітила щось дивне.

— Що це таке? — здивовано прошепотіла вона, тримаючи в руках холодне, майже чорне зернятко.

Воно відрізнялося від усіх інших: не випромінювало теплоти, не співало, а тільки тихо шепотіло холодною тишею.

— Ніч? — спробувала здогадатися Міла, відчуваючи легкий холодок, що простигав їй по спині.

Вона поставила горщик окремо від інших і відступила на крок.

— Мабуть, це зернятко ночі без зірок, — тихо промовила дівчинка.

Кот Буба завмер, дивлячись на незвичний горщик.

Темрява розростається
Наступного дня Міла помітила, що дні поруч із чорним зернятком почали тьмяніти, втрачаючи свою яскравість.

Темрява з чорного горщика повільно накривала все довкола, немов невидимий покривало.

— Щось не так, — занепокоїлася дівчинка. — Ніч хоч і потрібна, але без зірок вона страшна.

Буба наблизився і тихо загарчав, наче теж відчував небезпеку.

— Мені потрібно більше світла, — сказала Міла, тримаючи кота на руках.

Вона побігла до міської бібліотеки, розгортала старі книги, щоб знайти відповідь.

Боротьба з темрявою
Серед пилястих сторінок вона натрапила на книгу з заголовком: «Як приборкати темряву».

— Світло — не лише сонце, — читала Міла вголос, — це й сміх, і надія, і любов, які живуть у серцях.

— Отже, — подумала дівчинка, — якщо я наповню день радістю, темрява не зможе його поглинути.

Вона повернулася додому, готуючись подарувати чорному зернятку щось зовсім несподіване — свої емоції.

Світло радості
Наступного ранку Міла почала співати, танцювати і сміятися біля темного горщика.

— Бубо, дивись, я дарую йому світло свого серця.

Вона покликала друзів, і разом вони розповідали жарти, співали пісні і малювали кольорами навколо горщика.

Повітря наповнилося сміхом, і темрява почала поступово відступати.

Несподіване диво
Коли на вечірньому небі з’явилися перші зорі, серед темряви в горщику засвітилися маленькі мерехтливі вогники.

— Це мої зірки! — вигукнула Міла, відчуваючи, як радість розливається по всьому тілу.

Ніч без зірок перетворилася на ніч із мільйоном зірок, які світять яскравіше, ніж будь-коли.

— Виявляється, — посміхнулася дівчинка, — ніч теж потрібна. Без неї не буде справжнього світла.

Буба влаштував навколо горщика маленький танок, ніби святкуючи перемогу.

Новий початок
Відтоді Міла знала, що кожен день — це новий шанс, а навіть найтемніша ніч може сяяти, якщо наповнити її світлом із серця.

Вона продовжувала вирощувати дні і ночі, навчаючи всіх навколо цінувати кожну мить.

— Ми творимо свій час, — говорила вона, — і в наших руках — виростити світло навіть там, де панує темрява.

Мораль:
Ми відповідальні за те, як росте наш час. І навіть у найтемнішу ніч можна запалити власні зірки.